«Західний фронт»: новий наступ на Україну?
Попри заклики польського ПЕН-клубу і деяких знаних інтелектуалів, уряд Третьої Речі Посполитої продовжує активні наступальні дії проти України та українців. Інформагенції принесли звістку про те, що наразі в Польщі при оформленні документів на проживання і роботу українців запитують про їхнє ставлення до Степана Бандери, Романа Шухевича та ОУН-УПА. І не лише до них. 24 канал записав і показав в ефірі свідчення українки Вікторії (знятої зі зрозумілих причин зі спини), яка хоче одержати документ на проживання в Польщі: «Мене запитували про Хмельницького, про Шухевича, про Бандеру. Я не все відповіла, бо не пам’ятаю».
Так само однозначно засуджувати українських націоналістів має претендент на славнозвісну «карту поляка». Якщо людина вагається чи не досить чітко висловлюється, заявку відхиляють. Не допомагає і польське коріння. Такі випадки вже є, запевняють польські журналісти. «Такі питання ставлять цих людей у незручне становище, крім того, це вимагає від них якоїсь відповіді, яка пасувала би конкретному «ужендові», який проводить цю справу. А ще я вважаю, що такі запитання порушують права людини», — зазначила в ефірі 24 каналу лідер організації «Євромайдан-Варшава» Наталія Панченко.
Так, це порушує права людини. Та не лише їх. Ідеться про акцію, спрямовану проти Української держави як такої, проти українських національних інтересів і національної гідності, і якщо хтось не називає речі своїми іменами чи боїться визнати правду, то мусив би замислитися над елементарним...
Я вже неодноразово, з посиланнями на документи та історичні факти, писав у «Дні» про те, що Хмельниччина стала закономірною відповіддю на тяжке соціально-економічне і національно-релігійне гноблення українців з боку магнатерії та переважного числа шляхти тодішньої Речі Посполитої. Сила народного незадоволення стала несподіванкою не лише для Варшави, а й для гетьмана Хмельницького, який спочатку дбав лише про козацькі вольності. Потім же, осмисливши тектонічні політичні зрушення, Богдан Хмельницький поставив на меті відновлення державності «України нашої малоруської», щоб постала вона «як за давніх князів Руських», від Вісли до Путивля.
Тим часом існував варіант уникнення спустошливої війни, наслідком якої стали занепад історичної Польщі і знелюднення українських земель: перетворення Речі Посполитої з «держави двох народів» (поляків та «литвинів», тобто литовців і білорусів), на «державу трьох народів», рівноправною складовою якої стало б Велике Князівство Руське. По смерті Хмельницького гетьман Виговський зробив спробу реалізувати цю ідею, уклавши 1658 року з повноважними представниками короля Яна-Казиміра славнозвісний «Гадяцький договір». Але сейм Речі Посполитої не погодився з рівноправним статусом українців, вилучив із тексту договору поняття «Руське князівство» і звів усе до питань реєстрових козаків — яких, втім, було позбавлено навіть права обирати свого гетьмана. Тож за цих обставин негативна оцінка Хмельницького та Хмельниччини з боку українців де-факто тотожна визнанню себе представниками неповноцінного народу, який не має права на власну державність, ба більше — навіть на самоврядування, і приречений жити під польською зверхністю…
Не менш «веселою» є вимога оцінки діяльності Степана Бандери, Романа Шухевича та ОУН-УПА (до речі, якого саме тодішнього крила ОУН? Судячи з заяв польських політиків — насамперед «бандерівського», тим часом як на певну співпрацю з нацистами в 1940 — 1945 роках пішла частина представників іншого крила, «мельниківців» (за винятком групи Ольжича — Теліги, практично всієї знищеної гітлерівцями). Ну, а репресії проти «бандерівців» розпочалися вже влітку 1941 року, що засвідчено низкою документів. Наведу один із них:
«Айнзацкоманда с/5/ц/5/ О.И., 25 листопада 1941
Поліції безпеки і СД
- Kdo-Tgb № 124321/41
Зовнішнім постам: Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця
Стосується: ОУН (Рух Бандери)
Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Рейхскомісаріаті (Україна) з метою створити незалежну Україну. Всі функціонери (активісти) руху Бандери повинні бути негайно заарештовані й після ґрунтовного допиту таємно страчені як грабіжники.
Протоколи допитів належить переслати в айнзацкоманду ц/5.
Цей лист має бути знищений командофюрером негайно після прочитання.
Підпис (нечіткий)
СС-оберштурмбанфюрер».
Документ цей цікавий не лише констатацією реальних відносин між ОУН («бандерівців») і нацистами, а й тим, що його разом з низкою інших документів про нацистські злочини на території України було подано до Нюрнберзького трибуналу… Радянським Союзом й опубліковано в документах цього процесу (том ХХХІХ, doc. 014-USSR). Цікава річ — історія; хто поклав цей документ у відповідну теку — якийсь нехлюй чи замаскований ворог сталінізму? Та в будь-якому разі, текст цього документа свідчить багато про що. То невже ж уряд Польщі прагне, щоб українці засуджували тих, хто боровся проти нацизму?
Ну, а щодо «бандерівської ідеології», яку також слід засуджувати… У 1940, 1942, 1943 і 1948 роках ця ідеологія зазнавала істотних модифікацій. Якраз під орудою Романа Шухевича відбувся відомий «демократичний поворот» українського націоналізму; 21 — 25 серпня 1943 року Третій Надзвичайний великий збір «бандерівської» ОУН (вона ж — «революційна ОУН», або «ОУН самостійників-державників») проголосив перехід організації на ідейні засади демократичного націоналізму. Нова програма передбачала соціальний захист громадян, восьмигодинний робочий день, участь працівників в управлінні підприємством й отриманні прибутку, націоналізацію великої промисловості, розподіл землі між індивідуальними селянськими господарствами. Збір замінив одноосібне керування партією колективним керівництвом; ОУН відмовилася від етнічної виключності і проголосила підтримку прав національних меншин. Відбулася переорієнтація з гасла «Нація над усе!» на гасло «Воля народам і людині!» — було визнане право кожної нації на «вільне життя у своїй власній самостійній державі». То що, слід за все це засудити Романа Шухевича? Як і за публічну підтримку 1948 року новопосталої Держави Ізраїль та її боротьби за свободу і права єврейського народу?
Утім, головне тут в іншому. Всі програмні документи ОУН усіх періодів (за істотної різниці між собою), так само як і документи УПА, об’єднані ідеєю ствердження УССД — Української Самостійної Соборної Держави в межах усіх українських етнічних територій. Ясна річ, включно з тими територіями, які в законодавстві Третьої Речі Посполитої, ухваленому за останні роки, йменуються «східними кресами» (Галичина, Волинь, Західна Білорусь, район Вільнюса) та «східною Малопольщею» (це — Галичина зі Львовом). Інакше кажучи, де-факто йдеться про вимогу, щоб українці, які хочуть одержати дозвіл на роботу і проживання в Польщі чи «карту поляка», заперечили органічне право України на територію по цей бік «лінії Керзона», визначеної не «українськими націоналістами», а Верховною радою Антанти (опікунами новопосталої Другої Речі Посполитої!) у грудні 1919-го — як східної межі власне польських земель. Саме по цій лінії — з незначними відхиленнями — прокладений нинішній кордон між двома державами. Проте, виявляється, на схід від цього кордону є ще якась «Малопольща» і якісь «польські креси», на яких, воюючи проти колоніального гноблення, чинили злочини «криваві українські націоналісти». Висновки, шановні читачі «Дня», робіть самі…
