Запаморочення від неуспіхів
Неефективну та архаїчну вітчизняну економіку може зробити життєздатною лише дієва влада, що оперативно відповідає на запити часу й сигнали суспільства. Перехід на європейські рейки дозволить відмовитися від економіки, яка паразитує на морально застарілій спадщині радянської промисловості.
Сенсу немає багато говорити про те, що ми згаяли десятиліття, втратили безліч можливостей, озиралися у бік РФ, а не Польщі. Вибір зроблено, й тільки злагоджена робота населення, бізнесу, бюрократичного апарату дозволять нам належати до Європи не лише географічно.
Суспільство суворо стежить за діями влади, оскільки не хоче відсувати наші європейські перспективи на невизначений термін.
Саме тому викликав великий інтерес факт, коли 4 червня український президент Петро Порошенко виступив у парламенті зі щорічним посланням до Верховної Ради під загальною темою «Про внутрішнє й зовнішнє становище України 2015 року». Це звернення мало дати відповіді, як оцінює роботу владних структур сам президент України.
Петро Порошенко зазначив, що незадоволений роботою влади. Незадоволений глава держави ні роботою уряду, ні парламенту, ні навіть своєю.
Самокритика президента часом нагадує самобичування, жодним чином не повинно вводити нас в оману. Це хороший попереджувальний хід, але все-таки лише хід. Така риторика викликала розуміння ще зовсім нещодавно, а зараз, м’яко кажучи, не вражає.
Порошенко часто змінює інтонації, добре працює голосом, у нього досить великий діапазон емоцій. Вміє Петро Олексійович створити сприятливу обстановку для мовного контакту із самим собою. За короткий час президент може зіграти кілька ролей. Мелодика його голосу, темп мови, вміння перейти від металу на сльозу, викликають повагу. Це не тугодум Янукович, який був змушений у пам’яті перекладати слова з кримінального сленгу на російську, а вже потім на українську мову.
Можна радіти гарній англійській президента та прем’єра, приємно, коли вони за словом до кишені не лізуть під час спілкування з нашими партнерами, але є кілька питань, на які ми всі хочемо отримати відповідь українською мовою, так би мовити, для внутрішнього вжитку.
Де обіцяні реформи? Де і в якій гілці влади приховано центр реформ? Чи можуть здійснювати реформи люди, які призначені «за блатом» й самі не є носіями реформаторських ідей? Чи є конкретна людина, яка ці реформи системно або якось інакше координує?
Законодавча, виконавча й судова влади в Україні нагадують три шестерні, які знаходяться у взаємному зачепленні й жорстко блокують обертання один одного. Час давно зрозуміти, що політичні призначенці й менеджери з продажу не здатні забезпечити успішне проведення реформ.
Влада примудрилася наступити практично на всі наявні граблі. Гіркий досвід попередників нічого не навчив. Без команди реформаторів і створення нової раціональної бюрократії всі починання приречені на провал.
Слово «реформи» неабияк потріпалося й заялозилося від численного вживання у всіляких ток-шоу й давно втратило первинний сенс. Політики так і не змогли вийти з популістського запою.
Ми говоримо про правосуддя, реформування силових відомств, притягнення до відповідальності осіб, винних у розстрілі Майдану, а державна машина впирається в дрібного бандита «Топаза».
Ми говоримо про боротьбу з контрабандою, а в дунайську ніч безкарно йде танкер Adriatik Mariner з контрабандним пальним з окупованого Криму.
Ми говоримо про злочинну владу Януковича, а всі злочинці на волі. Голосно й на камеру затримуємо, а без зайвого галасу, тихо відпускаємо.
Ми говоримо про важку спадщину режимів Януковича та Кучми й водночас наближаємо до себе їхніх вірних людей, а Кучму взагалі робимо посередником між Україною та Росією.
Ми говоримо про повернення Криму й звільнення Донбасу, а чіткої стратегії не пропонуємо.
Ми закликаємо до деолігархізації, а розставання із фабрикою в російському місті Липецьк нагадує вульгарний водевіль.
Незграбність, неквапливість й недбалість усіх гілок влади, в умовах воєнного часу, вражає. Виявилося, що дуже багато представників влади не готові розлучатися зі звичною зоною особистого комфорту. Кому війна, а кому селфі на тлі війни.
Президент, прем’єр та парламент не мають розуміння того, що реформи необхідні абсолютно у всіх сферах діяльності держави, необхідно будувати не тільки вертикаль, а й розпочинати трудомісткі горизонтальні перетворення.
Імітація реформ, відсутність політичної волі до реальних змін і все це в умовах тотальної корупції, але на підфарбованій і нашвидкуруч відремонтованій автівці режимів Кучми-Януковича до Європи не заїдеш. Є великий ризик виїхати з точки «А», а в точку «Б» не доїхати.
Порошенко у своєму посланні говорив про душі загиблих, що пролітають через його кабінет ... Не будемо звинувачувати президента в цинізмі, вважатимемо, що він просто невдало висловився.
Душі наших героїв на небесах. Віримо, що президент про них пам’ятає. Однак йому ще треба думати про живих. Про вдову Юрія Вербицького, про Надію Савченко, про наших військовиків, про українців Донбасу, про кримськотатарську дівчинку, котра хоче повернутися до українського Криму ...
Валерій ФУЙОР, правозахисник
