Злочини і кара
Злодіяння, вчинені державою-агресором, неодмінно мають бути розкриті й жорстоко покарані. Це – закон сучасного цивілізованого світу«Злочинці захопили саму державу і перетворили її на знаряддя своїх кривавих справ». Цей висновок з Нюрнберзького вироку 1946 року заслуговує зараз на особливо пильну увагу, бо справді конче необхідно розібратися в тому, що сталося за останні 20 років у путінській Росії.
На Нюрнберзькому процесі йшлося про трагедію німецького народу та його держави в добу нацизму (1933-1945 р.р.). Той же висновок з повним правом можна вжити і щодо Японської держави 1931-1945 р.р. та мусолінієвської Італії. Але була ще одна держава – і це документальний факт – котра була захоплена бандою злодіїв, стала по суті терористичною й знищила мільйони життів, насамперед своїх же громадян. Це – сталінський СРСР. Ця держава не була притягнута до суду в Нюрнберзі або деінде, не була визнана злочинною та агресивною, такою, що становить реальну загрозу для світу. Чому? А тому, що СРСР був провідним учасником антигітлерівської коаліції і проголосив себе (якою мірою це відповідало реаліям – то велика окрема розмова) переможцем у війні. І це було визнано Заходом!
Коли часто ставлять питання: чому ж не відбувся Нюрнберзький процес над злочинами комунізму, то відповідь має бути жорсткою і, мабуть, не для всіх приємною. Для того, щоб такий процес відбувся, треба було, щоб СРСР зазнав поразки не в «холодній війні», після всіх «відлиг», «розрядок», репресій та інтервенцій, а був розгромлений у справжній «гарячій війні» із взяттям Москви, як колись Берліна. Звісно, Захід на таке піти не міг. Тому, навіть після 1991 року, події розвивались саме відомим нам шляхом.
Злочинне ядро (або, якщо хочете, отруйне «зміїне яйце») всередині самої державної конструкції РФ залишилось неушкодженим після всіх розхвалених єльцинських «ринкових реформ». Бо після 1993 року, після розстрілу парламенту в Москві, в Росії влада президента (читай – «царя») стала абсолютною, необмеженою нічим, багато в чому незрівнянно більшою, аніж у постсталінських Генеральних секретарів ЦК КПРС. Це стало страхітливим чинником невблаганної фашизації Росії – від 2000 року починаючи. І стало страшним попередженням людству – бо цей тиран мав ядерну зброю!
А ще одним чинником став підлий конформізм деградуючого російського суспільства (особливо у ситні «нафтогазові» 2000-і): ви, влада, і цар-президент робіть собі, що хочете, ми не втручаємось, тільки дайте нам потрібний рівень добробуту. Ось такий «контракт» (на який охоче погодився російський «середній клас», в теорії - гарант демократії). Саме за його наслідки РФ буде нести жорстоку відповідальність.
І лише каяттям та слізьми тут вони не відбудуться. Кримінальній відповідальності за статтями міжнародного права «розв’язування агресивної війни», «військові злочини проти мирного населення» підлягатимуть всі середні та вищі посадовці путінського режиму. І неодмінно: за статтею «пропаганда війни» відповідатиме чимала частина російської підкупленої фашизмом «інтелігенції» (включно зі «статусними» вченими, журналістами та письменниками – за вкрай малими, на жаль, винятками).
До цього зараз теоретично можна бачити три шляхи: або революція в Росії, або її цілковитий розгром, або палацовий переворот. Але головним є ось що. Зло має бути невідворотно покаране - це базовий принцип сучасної цивілізації.
Ігор СЮНДЮКОВ, «ДЕНЬ»