Знову бій за Крути
«Я один із авторів та безпосередній виконавець Меморіалу “Пам’яті Героїв Крут”, довідавшись про ліквідацію цього знакового для України комплексу, вважаю, той, хто підписав це розпорядження, – стовідсотково кремлівський шпигун та зрадник народу України. Може, Ви нам і вишиванки вже забороните вдягати?
Пане Міністре оборони України, вся відповідальність за цей ганебний вчинок ляже на Вас. Десятки людей – патріотів України брали участь у створенні цього меморіалу. Щороку тисячі людей із усіх куточків України приїздять сюди, щоб вшанувати світлу пам`ять захисників України. Сьогодні як ніколи цей пам’ятник- музей має величезну актуальність. І Ви це хочете знищити? З великим сумом та відчаєм – заслужений діяч мистецтв України, художник-монументаліст Борис Дєдов».
Цей пост з’явився у Фейсбуці 12 березня. Першоджерелом для нього стала інформація, поширена в Інтернеті, про намір українського оборонного відомства розформувати низку філій Національного військово-історичного музею України, в тому числі – Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут». За кілька годин шоку та обурення на сайті Міністерства оборони України з’явилася нова інформація – музей і надалі залишатиметься в його сфері відповідальності «з метою збереження історичної спадщини та військово-патріотичного виховання молоді». З чого робимо висновок – коли проект документу готувався, такої цілі у його розробників не було. Так чи інакше, здавалося – все, скандальна ситуація вичерпана завдяки адекватній реакції українських істориків та громадськості. Більше того, переконаний, що моя рідна Чернігівська область зберегла би комплекс за будь-яких обставин. Але питання в іншому – чому таке рішення стало можливим у сучасній Україні? Навряд чи подібне розпорядження міг підготувати попередній політичний режим – не наважилися б із політичних причин. А сьогодні, після всього пережитого, воно чомусь з`явилося – правда, проіснувало недовго.
Серед шквалу обурення в соціальних мережах вгадується знаменитий мілюковський слоган: «Что это – глупость или измена?». Найчастіше лунають голоси про зраду та кремлівську агентуру. Хотілося б помилитися, та причина, на нашу думку, значно гірша, а розв’язка – складніша, ніж звичайне усунення агентів Росії, що «спалилися».
Хто підписав директиву, насправді нам не дуже цікаво – і так ясно. Щоправда, високе начальство не дуже читає стоси щоденних паперів. У нього є помічники, які готують пошту, пропонують резолюції, часом – вже сформульовані. Є відповідальні працівники, до чиїх обов’язків належить розробка проектів рішень. Останнім має передувати аналіз ситуації та обґрунтування потреби того чи іншого управлінського кроку, виявлення кількох альтернативних варіантів. Є заступники, яким перші особи делегують свої повноваження і мають на них спиратися, бо самому за все братися не можна. Щоправда, не завжди заступник – то вибір керівника. І от ця вся бюрократична маширенія видає розпорядчий документ, де немає ані найменшого натяку на розуміння, з чим вона має справу, а приголомшені громадяни тим часом намагаються збагнути, в чиїх мізках народилася думка про можливість ліквідації меморіалу в Крутах?
На жаль, це не що інше, як свідчення стану та якості фахової підготовки наших кадрів, і не лише у згаданому міністерстві. Це свого роду показник деградації державного управління в Україні як такого. Схоже на те, що для когось із виконавців меморіал у Крутах виявився порожнім звуком, інакше пояснити, яким чином цей комплекс міг з’явитися в прокрустаційному списку, не можна. Про знаменитий бій, імовірно, вони знають, але особливого значення тому не надають – був та й був. Може, чули та бачили щорічні мітинги та покладання квітів, а то й ходили (за наказом) – та кого подібними заходами тепер здивуєш? Тому й слово Крути за душу не бере і нічого особливого не нагадує, а меморіал, відповідно, не становить жодної внутрішньої цінності – це просто музей, яких багато. А тут начальство поставило завдання – зменшити видатки на утримання бюджетних структур. Чому б його не оптимізувати? Що тут такого? Запопадливість та манкуртизм з України нікуди не поділися. По суті, ми маємо справу з відлунням проблеми, що призвела до сепаратизму.
Справді, грошей особливих музей не приносить, а клопоту – більше, ніж хотілося б. Вже котрий рік поспіль Українська держава намагається скоротити свої витрати на бюджетну сферу – власне, саме на це спрямована сумнозвісна директива Міноборони. Виняток становлять силові структури, але, як бачимо, не підрозділи, що опікуються збереження історичної пам’яті. З точки зору фінансового балансу все правильно – не можна витрачати більше, ніж заробляєш. От тільки бажано з’ясувати, куди і скільки йде бюджетних коштів чи ці витрати є ефективними. Зрештою, бюджетних коштів не вистачає навіть у багатих країнах (звідси дефіцит бюджету) – питання, на що вони є, на що – немає, які пріоритети, хто виявиться «слабкою ланкою» під час розподілу і чому. Як висловився досвідчений український адміністратор, бюджет – це завжди дискусія.
Втім, доходні варіанти існують. За словами Бориса Дєдова, одна сторічна гармата у Крутах може потягнути до ста тисяч доларів – якщо поторгуватися. А там ще й старий паровоз та вагони першої половини минулого сторіччя – теж матеріальна цінність. І зброя часів Української революції 1917 – 1921 рр., що демонструється, чогось варта. Це вже діловий підхід до справи, чи не так? Навіть бюджет за рахунок розформування музейного комплексу поповнити можна – за вдалих обставин. До речі, у XVIII ст. Російській імперії вдалося ліквідувати українську козацьку державу, значною мірою за допомогою заохочення корумпованості її державного апарату.
Аби збагнути цінність комплексу в Крутах, мабуть, не лише виконавцям, але й керівникам високого рангу треба мати хоча б базові знання з минулого України та розуміти, що не все у світі вимірюється кількістю зароблених коштів, а держава – не підприємство, що створено для отримання прибутку. Проблема в тому, що дуже часто за цифрами непомітні ні долі людей, ні соціальне значення їхньої роботи, ні резонанс у суспільстві. Попри скруту існують речі, які чіпати не можна, бо інакше все інше втрачає свій сенс. Це як у черчілівському вислові – якщо ми скорочуємо витрати на культуру, тоді за що ми воюємо? Отже, якщо ми ліквідуємо меморіал у Крутах, за що тоді воюємо?
