Зрада без покарання?
У Станично-Луганській лікарні помер український боєць, поранений під час патрулювання кордону з Росією. Ось як про це повідомила керівниця прес-служби Головного управління МВС у Луганській області Тетяна Погукай: «2 січня до Станично-Луганського відділу поліції надійшло повідомлення медиків про те, що 1 січня до приймального відділення Станично-Луганської ЦРЛ було госпіталізовано військовослужбовця ЗСУ 1975 р.н. (діагноз – вогнепальне поранення черевної порожнини), який помер в лікарні від отриманого поранення». Таке от буденне повідомлення – в числі інших про загиблих під час нинішнього (якого за рахунком?) «припинення вогню», ухваленого в Мінську, що ним так пишається дехто з європейських політиків.
І відрізняє його від інших повідомлень про поранення та смерть українських вояків лише кілька слів – «під час патрулювання кордону з Росією». Втім, ми просто відвикли від поєднання слів «смерть» і «російський кордон». Варто згадати, про що йшлося в інформаційних стрічках літа 2014 року, коли ледь не щодня через цей кордон відкрито йшли десятками танки, «Гради», тягачі з гарматами, БТР і БМП, машини з боєприпасами тощо. А ще тоді позиції українських військ обстрілювали з російського боку. І не з автоматів чи кулеметів, а з важких артсистем. Розгортали в чистому полі ці системи (бо знали – відповіді не буде), привозили курсантів артилерійських училищ, і – «вогонь по бандерах»! Щоби зламати дух українських військовиків, знищити їхню техніку, убезпечити своїх прибічників у Донбасі від швидкого розгрому та – не в останню чергу – «замазати» кров’ю і безчестям якомога більше майбутніх офіцерів армії «великої Росії». А вторгнення регулярних частин російських військ наприкінці серпня того ж року? А трагедія Іловайська, коли росіяни – вже після досягнення домовленості про безперешкодний вихід українських вояків із оточення! – тішилися, розстрілюючи автомашини з «хохлами»? А всі наступні воєнні злочини «відпускників» і «добровольців», яких через війну на Донбасі пройшло чимало тисяч? А постійне постачання до «ДНР» і «ЛНР» найновішої російської зброї, в тому числі й важкої? А, зрештою, збитий російським «Буком» з російським же бойовим розрахунком пасажирський «Боїнг»? Усе це було, і в будь-який момент може повторитися у найстрашніших масштабах, попри чергову Мінську угоду…
Навіщо я це нагадую? А у зв’язку з тим, що за тиждень до смертельного поранення українського вояка на кордоні з Росією міськрада Запоріжжя відмовилась визнавати Росію агресором, а так звані «ДНР» та «ЛНР» - терористичними організаціями. Відповідне питання під час засідання 25 грудня запропонували внести у порядок денний, проте за це проголосувало тільки 29 депутатів із 62. Перед цим, 16 грудня, аналогічна колізія виникла в Одеській міській раді – більшість депутатів саботувала голосування стосовно внесення в порядок денний питання про визнання Росії агресором.
Окрім того, схожа ситуація склалася ще в декількох міськрадах, але Одеса та Запоріжжя – міста особливі, стратегічні; це – оперативний тил українських військ, які діють на сході держави, а Одеса – ще й головна база військово-морських сил. Демонстративні демарші колабораціоністів і капітулянтів, які змогли – за підтримки впливових проросійських і російських олігархів – здобути більшість в органах місцевого самоврядування цих міст не тільки деморалізують військовиків і цивільних, а й засвідчують наявність прямої загрози національній безпеці України. Адже Кремлю продемонстровано: у цих містах владні структури приязно ставляться до нього, тобто навряд чи чинитимуть спротив «ввічливим зеленим чоловічкам»…
А що Президент України, він же Верховний Головнокомандувач Порошенко? Хто, як не він, мусить реагувати на ці демарші? Всім добре відомо, що він постійно наголошує на факті російської агресії та необхідності протидії цій агресії. Так, напередодні Нового року на підсумковій колегії СБУ Петро Порошенко, зокрема, підтвердив свою оцінку діям з боку РФ та наголосив: «Уже скоро два роки, як розпочалась агресія з боку РФ… Безперечно, агресор зараз робить ставку на диверсійну і терористично-підривну діяльність, використання можливостей впливу, на різку активізацію війни в інформаційному просторі з метою розколоти Україну, дестабілізувати її політичне становище». І навіть у новорічному привітанні він говорив про війну Росії проти України, зробивши наголос на деяких її нових аспектах: «Закриття Москвою ринків для українських товарів і українських виробників, потужна економічна агресія – ще одна складова гібридної війни проти нас».
Що ж, правильні слова, вірні оцінки. Але ж хіба їх досить? Потрібні ще й рішучі дії, чи не так? Видається, що в разі різкої реакції президентської вертикалі й уряду – разом із більшістю Верховної Ради – на демонстрації колаборації та капітулянтства з боку двох-трьох ключових міськрад інші не наважилися б торувати собі шлях до Москви, навіть на рівні символічному. Достроковий розпуск міськрад, запровадження у відповідних населених пунктах військово-цивільних адміністрацій, порушення кримінальних справ проти керівників тих партій, чиї фракції саботували визнання РФ агресором, перекриття фінансових каналів підживлення антидержавних настроїв, місце за ґратами для олігархів, які вкладають гроші у брудні справи, ініціювання у разі потреби нових місцевих виборів – і так далі, і таке інше. Бо ж на війні діють так, як вимагає цього воєнний час, – або виконують вимоги агресора. А сьогодні Одеса і Запоріжжя – це де-факто окремі анклави в тілі воюючої Української держави, що господарі міськрад цих міст, схоже, готові покласти до ніг «великого Путіна» чи, принаймні, домовлятися з «головним стерхом Росії» через голову офіційного Києва. І ще одне: у Запоріжжі Ленін височіє над містом, попри закони про декомунізацію, попри риторику президента…
А тим часом, поки я писав цю статтю, надійшло повідомлення про загибель на фронті ще одного українського бійця – від зброї, одержаної з російського «воєнторгу». У світлі цієї (далеко не останньої!) трагедії і дії колаборантів та капітулянтів в Запоріжжі й Одесі, і бездіяльність усеукраїнської влади мають ще більш аморальний й небезпечний для країни вигляд.
