Щоб спорт у Росії став чистим, держава має стати іншою
Враз російський спорт опинився у владі руйнівного урагану допінгового скандалу, кульмінацією якого стало призупинення членства Федерації легкої атлетики Росії (ВФЛА) у Міжнародній Асоціації легкоатлетичних федерацій (IAAF). Це загрожує російським легкоатлетам неучастю у літніх Олімпійських іграх 2016 року в Ріо-де-Жанейро, так само як і в інших престижних міжнародних змаганнях, що проводяться під егідою IAAF. Однак наслідки можуть виявитися ще більш глобальними для Росії, де спорт ще з радянських часів є важливою частиною системи державної пропаганди.
Всесвітнє антидопінгове агентство (WADA), чия комісія і підготувала вбивчу для репутації російської легкої атлетики доповідь, позбавила акредитації Російське антидопінгове агентство («РУСАДА») і позбавило ліцензії Московську антидопінгову лабораторію. Фактично це означає, що під ударом опинилися не тільки ВФЛА, але й інші російські спортивні федерації. Адже проводити не те що Олімпіаду, а будь-які серйозні міжнародні змагання сьогодні без антидопінгового контролю неможливо. Отже, якщо відносини спортивних структур Росії з WADA, не буде врегульовано найближчим часом, Олімпіаду в Ріо можуть не побачити не лише російські легкоатлети, а й плавці, футболісти, баскетболісти, борці, боксери тощо.
Для російської влади це буде справжньою катастрофою, навіть якщо олімпійська дискваліфікація обмежиться тільки легкою атлетикою. У Радянському Союзі спорт, як Пушкін, був «нашим всем». Перемоги радянських спортсменів не лише символізували торжество найбільш передового у світі суспільного ладу, а й компенсували десяткам мільйонів радянських громадян гостру нестачу громадянських свобод й інших, крім спорту, матеріальних та духовних благ. У сучасній Росії роль спорту є настільки ж великою. Перемоги російських олімпійців уособлюють Росію, що піднімається з колін під чуйним і мудрим керівництвом президента-дзюдоїста (самбіста), а також допомагають відволікати увагу росіян від відсутності свободи та демократії, так само як і від неминущих «тимчасових труднощів». А тут такий афронт!
Схоже, все російське керівництво, починаючи з першої особи, було настільки розгублене й приголомшене оприлюдненими висновками доповіді комісії WADA, яка розбиралася з допінгом у російській легкій атлетиці, що обрана ним тактика захисту вирізняється рідкісним ідіотизмом. Напевно, якби російська сторона відразу визнала б, хоча б в основному, правоту антидопінгового доповіді, й негайно відправила у відставку всіх причетних до скандалу спортивних чиновників, починаючи з міністра спорту Віталія Мутка (між іншим, людини Путіна), можливо, дискваліфікації цілої федерації вдалося б уникнути. Однак російські офіційні особи звично діяли за принципом: кращий захист — напад. І доповідь комісії необ’єктивна, тенденційна, все перебільшує і спотворює факти. І взагалі, увесь цей скандал — це ще одна антиросійська змова. Спортсмени чи не всіх країн використовують допінг, а настільки масштабний наїзд застосовують тільки щодо росіян!
Щоправда, при цьому окремі факти з доповіді визнали, Московську антидопінгову лабораторію розформували, її главу, так само як і главу ВФЛА змусили подати у відставку. Думали обійтися малою кров’ю. Нічого дивного, що рішення про дискваліфікацію ВФЛА Виконком ІААF прийняв переважною більшістю голосів — 22 проти 1.
Так, зрозуміло, допінг вживають багато спортсменів із різних країн. Але, як доводить фільм-розслідування німецького журналіста Хайо Зеппельта, показаний 3 грудня минулого року німецьким телеканалом ARD (з нього й розпочався скандал), в Росії допінг є суто державною справою, його вживають під чуйним керівництвом тренерів практично 100 відсотків легкоатлетів, а фальсифікація, підміна і знищення проб проводиться під контролем ФСБ. Природно буде припустити, що тут увесь процес не на Мутку замикається, а на комусь значно вищому. Нагадаю, до речі, що ймовірну таємну першу леді Росії Аліну Кабаєву свого часу було дискваліфіковано за вживання допінгу.
У тих самих масштабах державний допінг застосовується лише в тоталітарному Китаї. У деяких інших тоталітарних державах, на кшталт Куби або Північної Кореї, використання допінгу не сягає таких масштабів через відносну слабкість там спортивної фармакології. Натомість у США й інших західних країнах з фармакологією все гаразд. І там допінгові скандали не рідкість. Але на Заході допінгом займаються окремі групи спортсменів і тренерів, але не держава загалом. До речі, Зеппельт ще кілька років тому зробив такий самий фільм про китайський допінг. Ось тільки почати вирішили з Росії, тому що в ній бачать головну загрозу, і не тільки світовому спорту, але й, після анексії Криму та агресії на Донбасі, також існуючому світопорядку. Однак від державного допінгу в Росії можуть відмовитися тільки після кардинальної зміни політичного режиму. Тож МОК й інші міжнародні спортивні організації стоять перед непростим вибором: чи відлучати Росію від великого спорту або закрити очі на допінг, що спонсорується державою.
Борис СОКОЛОВ, публіцист, Москва
