Білоруський фронт РПЦ
Розкол православ'я став доконаним фактом
У Мінську пройшов синод Російської православної церкви. Ухвалені на ньому рішення були цілком очікуваними.
Зокрема, після шести годин обговорення розірвали євхаристійне спілкування з Константинопольським патріархатом. Дія вельми рішуча, хоча звучали і більш радикальні заклики. Член синодальної Біблійно-богословської комісії Московського патріархату протоієрей Андрій Новіков пропонував скликати в Москві надзвичайний Всеправославний собор для скидання патріарха Варфоломія і членів його синоду.
Після розриву євхаристійного спілкування припиняться спільні богослужіння РПЦ і Вселенського патріархату, парафіяни РПЦ не зможуть причащатися і здійснювати таїнства у храмах Константинопольського патріархату.
Відзначимо деякий наслідок через прийняте рішення. Прес-секретар патріарха РПЦ Кирила Олександр Волков заявив, що віруючі РПЦ не зможуть молитися на розташованій у Греції горі Афон, бо «Афон є канонічною територією Константинопольського патріархату з усіма наслідками, що випливають звідси».
Куди тепер будуть їздити Путін, Медведєв та інші високопоставлені російські чиновники, які так любили відвідувати Афон і тамтешніх старців. Єпархії та парафії, які підкоряються Константинопольському патріархату, є і в інших країнах. Зокрема в Туреччині, Західній Європі, Південній Америці, в Австралії, Сінгапурі та навіть у Таїланді.
І це не єдиний наслідок штучного розколу, початого РПЦ у відповідь на рішення Константинопольського патріархату щодо України.
Той факт, що засідання синоду РПЦ пройшло в Мінську вперше, відображає серйозне занепокоєння Москви серйозним впливом, який має процес отримання автокефалії Українською церквою на Білорусь.
Митрополит Мінський і Заславський Павло (Пономарьов), патріарший екзарх всієї Білорусі, позицію РПЦ підтримав. «Сьогодні наші побратими православні, що живуть у Константинополі, кинулися на нашу землю, і сьогодні в нашій братській українській країні панує такий же дух - очікування чогось страшного, поділу».
Однак не вся білоруська громадськість та експертне співтовариство поділяють офіційну позицію Білоруської православної церкви (БПЦ). Тут присутня історична традиція. До 1686 року територія Білорусі була канонічною територією Київського патріархату.
Про це сказав у своєму інтерв'ю напередодні засідання синоду РПЦ протодиякон Андрій Кураєв. «Найпарадоксальніше: з точки зору Константинополя, Мінськ - це вже чужа для Москви територія. Раз скасовується патріарша грамота 1686 року про перехід Київської митрополії під Москву, то скасування стосується і Білорусії. Тоді, в XVII столітті, Річ Посполита і Київська митрополія включали в себе і білоруську територію».
У наших сусідів є своя Білоруська автокефальна православна церква (БАПЦ). Звичайно, РПЦ не визнана. Вона підтримує українську автокефалію. Священик БАПЦ Леонід Аколович заявив: «Звичайно, можна привітати український народ і Українську православну церкву з цим довгоочікуваним поворотом до повної самостійності. Більше 300 років вони страждали від московських царів і імператорів, і ось нарешті наблизилися до автокефалії». За його словами, це додасть сили білоруським православним віруючим у боротьбі за свою незалежність від РПЦ. Незалежною від Москви білоруська церква була в 1922-1927 роках, а потім у воєнний час. З часів закінчення Другої світової війни вона фактично перебуває в підпіллі.
З приводу засідання синоду РПЦ у Мінську білоруський історик і політолог Анатолій Сидоревич задався питанням. «Хто ж до нас їде - глава РПЦ у свій екзархат чи російський політичний діяч у Республіку Білорусь». На його думку, це візит політичного діяча, а не церковного лідера. «На всій пострадянській території Білорусь залишилася єдиною країною, куди Кирило ще може приїхати і показати себе господарем».
У Москві чудово усвідомлюють, що український вплив у релігійному за формою, а за змістом політичному питанні на Білорусь може виявитися дуже сильним. І тому намагаються превентивно закріпити за собою цю країну і якимось чином послабити київський вплив.
При цьому білоруська світська влада повністю підтримує посягання РПЦ на Білорусь. Це не дивно, бо після недавніх переговорів із російським президентом Путіним білоруському бацьку вдалося отримати певну фінансову допомогу і деякі інші преференції. Ось чому Лукашенко назвав білоруське місто Могилів російським.
З іншого боку, у Мінська можуть виникнути цілком конкретні ускладнення з Києвом. Зокрема, Україна в разі такої позиції не вважатиме білоруську столицю прийнятним місцем для навіть технічних переговорів стосовно Донбасу. У свою чергу це вдарить по іміджу і відносинах Мінська з європейськими країнами. Фактично це може девальвувати всю велику роботу, виконану Лукашенком щодо відходу від іміджу останнього диктатора Європи.
Через двоїсту позицію Лукашенка Анатолій Сидоревич зауважив, що «православна Білорусь у цій боротьбі між Москвою і Константинополем залишається заручницею, залежною від примх Кремля, Кирила і його синоду».
Нервова реакція РПЦ і Кремля, що стоїть за нею, на процес отримання автокефалії українською церквою означає, що запущено процес отримання православного суверенітету. Для РПЦ це ще питання Молдови, для Грузинської церкви - Абхазії і Південної Осетії. Де цей потяг зупиниться, ніхто сказати не може.
Друга важлива обставина, яке випливає з попередньої. Запущений процес автокефалій призводить до звуження канонічної території РПЦ і союзних із нею церков. Відповідно відбувається, по-перше, втрата РПЦ статусу найбільшої православної церкви і, по-друге, відповідне посилення Константинопольського патріархату.
У ментальному сенсі втрачається підстава для подання Москви як третього Риму і відбувається крах однієї з найважливіших шовіністичних скреп так званого «русского мира». Зараз повною мірою складно оцінити наслідки такого ментального тектонічного зсуву.
Третя обставина. Йдучи в розкол із Константинопольським патріархатом, РПЦ зсувається на периферію православного світу і маргіналізується. Цей процес уже запущений і в подальшому буде тільки набирати швидкість.
З цього випливають цілком конкретні політичні наслідки. Зокрема на Балканах. І досить близькій РПЦ Сербській православній церкві доведеться розв’язати непросту дилему вже у своїх відносинах із Вселенським патріархом. І що краще: чи то зрушення разом із РПЦ на периферію, чи то включення в загальноправославний процес.
Поки ж боротьба за Білорусь тільки починається. І відкритий Москвою Білоруський фронт ще подарує багато сюрпризів.
