ДонНУ: з новою назвою у нове майбутнє?
Останніми роками історія з Донецьким національним університетом і українським поетом Василем Стусом, зокрема питання про зміну назви вишу на честь митця, стала однією з найбільш знакових у культурно-освітньому просторі країни.
Моя увага до цієї теми продиктована насамперед тим, що я сам випускник ДонНУ за спеціальністю «Політологія» Історичного факультету, а також за спеціальністю «Психологія» Філологічного факультету, на якому свого часу навчався Стус.
Є така область знання, як історіософія, що вивчає об'єктивні закономірності та духовно-моральний сенс історичного процесу. У цьому контексті, дивлячись на реальні та символічні факти, якими переплетений життєвих шлях ДонНУ з біографією і пам’яттю про Стуса, складається враження, що до перейменування вишу на честь поета закликає сама історія.
Про які факти йдеться?
У 1937 році в Донецьку (тоді Сталіно) був створений Педагогічний інститут з двома факультетами – Історичним і Філологічним (заняття проводилися в нинішньому корпусі Донецького національного університету економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського). Через рік на Вінниччині народився Василь Стус. У 1939-му його батьки, аби уникнути примусової колективізації, переселяються до Сталіно. А ще через рік вони забирають туди своїх дітей.
У 1941-му донецький Педінститут був евакуйований до міста Кунгур Пермського краю Росії (тоді Молотовської області). Через два роки учбовий заклад повертається додому.
У 1944-1954 роках в одній з місцевих шкіл вчиться Стус. У цей час у Донецьку будується перший корпус Педагогічного інституту – філологічний. Закінчивши школу, поет поступає туди на спеціальність «Українська мова та література».
У 1980-му за антирадянську діяльність Стуса заарештували та відправили до табору біля села Кучино того самого Пермського краю. Де він і загинув у камері-одиночці.
Через два десятиліття поетові був установлений пам'ятний барельєф на Філологічному факультеті ДонНУ. В 2009-му патріотично налаштована група студентів вишу висунула ініціативу перейменувати університет на честь Стуса. Однак ця ідея викликала неоднозначні реакції серед колективу ДонНУ і відсіч з боку його тодішнього керівництва.
Коли до Донецька прийшла «русская весна», від рук бойовиків постраждало чимало проукраїнських викладачів і студенти університету. Деяким з них довелося побувати й на сумнозвісних «підвалах».
Восени 2014-го вже основна частина ДонНУ, рятуючись від нової «примусової колективізації» і війни, переселяється на малу батьківщину Стуса, до Вінниці. А наступного року «днрівці» (які нещодавно швиденько відремонтували підірваний пам’ятник Леніну на головній площі шахтарської столиці та поставили його на особливий захист), «поновлюючи історичну справедливість», зірвали на будівлі Філфаку барельєф поетові, вбитого радянською системою.
І от сьогодні перед університетом знову постало питання про перейменування на честь Стуса.
Зміна назви вишу, звісно, має свою процедуру, передбачену українським законодавством, зокрема законом «Про вищу освіту». Жоден орган влади, дорадчий або робочий орган ДонНУ не має повноважень вирішити питання про перейменування одноосібно. Остаточне рішення приймається університетським колективом.
У лютому цього року у Донну було створено робочу групу з вивчення питання про перейменування вишу на чолі з ректором Романом Гринюком. До неї увійшли представники професорсько-викладацького складу, студентства, співробітники університету, а також громадські діячі та журналісти Донбасу, Поділля та решти України.
Усі бажаючі могли внести свої пропозиції щодо перейменування. 12 березня відбулося чергове засідання робочої групи. Під час обговорення було прийнято рішення винести на громадські слухання два варіанти: Донецький національний університет імені Стуса і залишити, як є. Слухання проходитимуть з 21 березня по 23 травня.
Головний аргумент прихильників збереження існуючого назви, очевидно, полягає в тому, що «зі Стусом» буде неабияк проблематично повертатися до Донецька, якщо найближчими роками реалізується мінський сценарій.
Але після всього, що сталося, нинішнє керівництво ДонНУ і значна частина його колективу навряд чи повернуться назад на умовах, передбачених Мінськими угодами. Це, напевно, ще менш ймовірно, ніж те, що на окупованій території найближчим часом відбудуться вибори за українським законодавством.
Водночас перейменування на честь Стуса сприятиме у подальшій інтеграції університету до вінницької громади, а також його трансформації в науково-освітній комплекс – не тільки місцевого, а й національного значення (враховуючи, що за новими правилами бюджетні місця розподілятимуться вже не серед ВНЗ, а серед найсильніших абітурієнтів).
Тож залишається сподіватися, що колектив вишу, оцінюючи поточні реалії та тенденції, а також історичні й практичні підстави, зробить у підсумку адекватний вибір.
Євген СЕРЕДА, політолог, психолог, Вінниця
