Два горішки під єдиною шкаралупою
Ми всі говоримо кількома мовами. Не рідною й іноземною. А кількома мовами, кожна з яких - рідніше не придумаєш.
Ті, хто має художній досвід, скажуть про мови персонажів. Колись давно Боря Гройс написав роман "Візит", що складався з однієї фрази, яку на всі заставки промовляють різні персонажі. Кількома мовами говорив і Сорокін, він теж перебирав регістри, але не стільки персонажів, скільки стилів, завершуючи все, звичайно, мовою зауми. Але російської. Його роман (вже в переносному сенсі) з масовою культурою перш за все проявився у відсіканні низки мов, які заважають розумінню новою аудиторією, ну і, звичайно, занадто радикальні для неї.
Але варіювання мов кожен спостерігає, зокрема, у соцмережах. Ось пише людина пост, цілком собі нормативний, а потім до неї в коменти набігають незгодні, і вона, відповідаючи їм, легко переходить на обмін образами. Тобто сам пост написаний однією мовою, скажімо, раціональною, а коментар вже цілком собі емоційний і, можливо, ненормативний.
Або, навпаки, пише людина пост з використанням ненормативної лексики (я знаю таких), а на коментарі відповідає цілком нормативно, якщо не сказати занудно академічно. Навіть якщо введені в оману читачі вважають, що ненормативна лексика - є пропозицією продовжити в тому ж дусі, приймаючи прийом за чисту монету.
Ці дві (принаймні) мови є майже у всіх нас. А, можливо, й у всіх. Навіть якщо не всі ними користуються, але при цьому обидві чудово розуміють.
Пам'ятаю історію, як їхав в епоху застою московський художник М. Шварцман з приятелем у тролейбусі. І там якийсь хрестоматійний п’яничка почав чіплятися до дівчини. І Шварцман - людина вишуканої (не скажу, ієратичної) культури, раптом, немов тумблер який переключили, неголосно, але ємко прогарчав хулігану по фені, на кшталт, що натягне йому зараз око на дупу. І був такий лексично й інтонаційно переконливий, що хуліган злився, розчинився у морозних московських сутінках миттєво. А Шварцман, повернувши тумблер в положення "Home", повернувся до вишуканої інтелектуальної розмови з приятелем.
Я не хочу сказати, що в інших культурах немає такого явища, але в російській воно з різних причин проявляється особливо характерно. У нас норма, зокрема мовна, є частиною далеко не загальної конвенції. Тобто публічна промова ввічливої людини - це немовби соціальний ознака інтелігента. У той час як для інших (і поширених) соціальних груп - ввічливе словоговоріння - лише один із симптомів лицемірства. Форма вимушеності, за якою немає Москви, а за нею і Росії.
Тому Путін, домагаючись народного впізнавання, теж грався з цим тумблером (між фенею і чиновницьким волапюком): але не демонструючи хуліганам, що був там, де за базар зазвичай відповідають, а показуючи, що він - свій і бачить усю цю лицемірну ввічливість у труні в білих балетках на босу ногу. Так само (згадаємо банальне) і російські дипломати, коли розуміння ізоляції Росії стало оглушливим, все частіше стали переходити на блатну мову, ту, що залишилась. З паршивої вівці. Якщо не домовитися з колегами і опонентами, то хоча б посигналити електорату, що вони за махроть всієї Русі, а не за туфту.
Звичайно, скрізь є блатна мова, мови різних субкультур, але при цьому простір нормативного спілкування – не доля інтелектуалів, а частина, безумовно, загальної практики.
Я мимохідь назвав дві мови, якими ми говоримо (або, точніше, якими володіємо), раціональною і емоційною. Це, звичайно, не так. З таким же успіхом їх можна назвати письмовою та усною. Міською і сільською. Європейською та народною. Неправильні обидві.
Я, безумовно, не знаю, як їх назвати. Але за ними чітко стоїть не тільки лінгвістична, але й культурна реальність. Норма, що так і не стала загальною, і демонстративна відмова від норми. Форма і принципова неформальність.
У будь-якому випадку я б не взявся встановлювати між ними ієрархію. Хоча в інших суспільствах вона є, і виразна. Ми з дитинства якщо не говоримо, то живемо всередині шкаралупи, де жовток і білок разом і на око рівні, але яйце одне. Але у нас дуже часто все поставлено з ніг на голову: ненормативне, а точніше - неформальне - часто краще, що в цій частині світу є. І при цьому - одна з перешкод для Росії стати такою, як інші, - царством норми. Можливо, не вийде.
