Дикий Запад
«17–23.09.2021»
Ну нарешті. Хоч щось із того, що нам два роки обіцяли «слуги», здійснилося. Звичайно, не багаторазово відтермінований нібито підготовлюваний Порошенком переворот, не безперестанно підтримувані оточенням чутки про можливий замах на президента, але навіть просто декількох куль, що поцілили в машину і, схоже, випадково, в ногу водія першого помічника президента, вже через кілька годин із трибуни Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй Зеленський пафосно охрестив «ціною змін у державі». І далі уточнив, адже «зміни» бувають різні, що він мав на увазі під «ціною реформ».
Невдовзі два з половиною роки, практично середина фільму, суцільних розмов і багатозначних жестів. Навіть такий-сякий, але за українськими мірками бувалий продюсер усередині президента (от би і всередині продюсера раптом виявився президент) напевно розумів: глядачам бракує гострих відчуттів і драми. І, треба сказати, нехай дуже дивний, невдалий замах на Сергія Шефіра значно пожвавив, було, протухлий сюжет. Сам автор сценаріїв до багатьох програм «Кварталу» і фільмів, як тільки пройшов перший шок, Сергій Нахманович напевно оцінив перспективи, які відкрилися перед його поки ще другом і шефом. Ну а Єрмак, який не відпускає президентські віжки навіть у Нью-Йорку, на той час зробив уже не один хід.
У Нью-Йорку вустами Зеленського замах на Шефіра оперативно було представлено як доказ нібито успіху нібито проведених в Україні нібито радикальних реформ. У Раді це вже в перші години напророкували без винятку всі: і опоненти, і члени президентської команди — це найбільш своєчасний, паруючий аргумент на користь голосування за розкритикований не тільки в Україні, а навіть і західними партнерами, «Закон про олігархів». А після ймовірного успішного його ухвалення готове виправдання для цих же західних партнерів — мовляв, це не ми знову начудили, це вони-»олігархи» нас змусили, з них і питайте. Щоб прикрити цілком передбачувану відсутність прогресу в розслідуванні (16 червня цього року виповнилося чверть століття від вибуху кортежу прем’єра Лазаренка, а ми хіба що тільки від МВС і СБУ так і не почули, хто винен), також уже в перші після пострілів години завчасно заговорили про Росію, що стоїть за цим, — мовляв, це Путін так оцінив проявлені президентом принциповість і патріотизм.
Нарешті, до кулуарних ігор. Цього разу реальна, не вигадана загроза близькій йому людині, а значить, і йому особисто, якщо судити за записаним спросоння відеозверненням, цілком передбачувано ще більше зациклила президента на необхідності довести всім свою силу. Що ж, тим легше ним керувати. До того ж замах як мінімум завершив главу в боротьбі за вплив на президента між Єрмаком і Шефіром. З одного боку, як жертва замаху, той як мінімум на кілька місяців убезпечив крісло, яке, за чутками, було, захиталося під ним. З іншого, в ході брифінгу в МВС Шефір дав зрозуміти фразою, яка насмішила багатьох, що все зрозумів, не має наміру поливати Древо влади своєю кров’ю і, нехай номінально в статусі першого помічника і першого друга президента, відтепер буде зосереджений виключно на «зйомках студії «Квартал 95».
І ще, як на мене, один важливий момент. Піддавшись спокусі на перший погляд ефектного порівняння, в пресі і в соцмережах поспішили прирівняти замах на Шефіра і палаючий у 1933-му Рейхстаг. Якщо у нацистів, які підпалили Рейхстаг, було все: більш ніж десятирічний досвід вуличних бійок і політичних баталій, практичний досвід місцевого управління на рівні великих міст і цілих земель, на десятиліття вперед план, налагоджена партійна машина, бойові загони — готове в будь-який момент замінити собою систему держава в мініатюрі, Зеленський і Єрмак, за їхніми ж власними словами, просто «розхитують систему». Систему, на якій вони сидять самі (а разом з ними і ми з вами) і яку, в разі її падіння, вони ні на йоту не уявляють, чим і ким замінити. Немає значення, хто стоїть за цим замахом, хоча не можна не визнати: від нього виграв хто завгодно, крім тих, кого влада вже встигла в ньому звинуватити. Все одно інструмент проведеної ними політики, або навпаки, її наслідок, постріли в середу — це глибока тріщина в тримальних конструкціях держави, які ще зберігають стійкість, але напевно впадуть, дай цій команді ще кілька років.
Коли глава держави з першого дня на своїй посаді послідовно ігнорує Конституцію, коли офіс-менеджер і тіньовий бухгалтер президента за статусом і впливом друга (фактично перша) і третя особи держави, коли рішення про провину і про обмеження прав громадян цієї країни, про санкції проти її юридичних осіб, про закриття ЗМІ виносить не суд, а, нехай і з гучною назвою, не більше ніж координаційна служба при президенті, в такій державі дуже скоро навіть, здавалося б, поточні питання почнуть вирішуватися через вибухи або стрілянину. Саме так проект «Фронтир Західного світу» за два роки перетворився на «Дикий Захід». Як виявилося, коли перед президентськими виборами вони проводили паралель між Зеленським і Рейганом, ішлося не про його двократне президентство — вони третьосортні вестерни з ним у головній ролі мали на увазі.
