Експозиція думок і почуттів
Враження - слід емоцій у свідомості. Синхронне плавання думок і почуттів. 150 робіт українських фотографів на виставці газети «День» в Одесі змушують думати і співпереживати. Після церемонії відкриття: зустрічей, діалогів, суперечок і одкровень, - у зали Літературного музею повернулася властива їм тиша. Тепер можна розглядати фотографії, прислухаючись до себе і налаштовуючись на хвилю репортерів і всіх, хто їх знімав.
Перед очима - календар 2014 року, який вже приготувався до виходу з речами і знаками свого часу. І хоча новорічне сяйво поступово заповнює дні, воно не обманює душу, повну тривог і сум'яття. Рік був важким випробуванням для кожного з нас. Висоти і ницість вчинків, кров і щастя, зрада і вірність, смерть і торжество життя склали послання долі, прочитати яке не всім дано. Хіба все, що відбулося з Україною, варто було таких жертв, хіба потрібен був Майдан, якщо все навколо залишилося без змін? Запитання в різних варіаціях звучить в ефірах наших і чужих телеканалів, ним переймаються обивателі й оглядачі. А відповідь тут, у фотографіях людей і подій.
Мабуть, добре жити без революцій і воєн, еволюціонуючи від хорошого життя до ще кращого. Але революції відбуваються не тому, що люди не хочуть миру. Змін не хочуть автори воєн, ось у чому проблема. Нехай умовний спосіб недоречний для характеристик подій, що відбулися, але рік тому ми могли б уникнути кровопролиття. Для цього треба було Віктору Януковичу залишитися завідуючим гаражем, а Володимиру Путіну - начальником охорони президента демократичної Росії. Можливо, тоді все пішло б інакше. Фотохроніка українських подій на виставці «Дня» зафіксувала пробудження національних почуттів людей і згасання розумових здібностей їхніх правителів. Одухотворені обличчя одних: на барикадах, в окопах, на демонстраціях і в госпіталях... Поруч - кам'яні маски інших, що приховують розгубленість і нещирість помислів.
Пройде час, фотографії стануть документами епохи. Наші нащадки будуть розглядати їх, як ми зараз фото Роджера Фентона про кримську війну 1853 року. Буде інтерес, але зникнуть емоції. Бо почуття зберігаються в історії, поки живі її свідки. Такий невблаганний закон часу. Однак є роботи і погляди крізь об'єктив, здатні порушити це правило, зберегти в первозданності рух душі з минулого в майбутнє. Таких фотографій чимало на виставці. Вони про любов, природу, красу і миті особливих станів, які часто непідвладні раціональному осмисленню, але зачіпають серце, як схід сонця.
Світлина зберігає безліч таємниць. Знаючи всі оптичні секрети і способи перенесення зображень на папір, у цифровий формат, ми досі не розуміємо, чому мить експозиції відкриває те, що вислизає від звичайного зорового сприйняття. Адже справа не в технічних подробицях миттєвої покадрової зйомки помахів крил птахів і розтягнутої на місяці фотосесії паростка дерева. Все це дивує лише в перші хвилини знайомства. По-справжньому захоплює спосіб емісії настрою. Як з розташованих перед об'єктивом людей і предметів фотограф формує об'єднуюче їх почуття? Чи це робить не він, а обставини? Мабуть, у цьому і є основний елемент творчих пошуків і відкриттів.
У залах Літературного музею тихо. Людині, яка заглибилася у думки і переживання, сторонні шуми завжди заважають. І не тільки на вернісажах. У наше століття, перенасичене звуками і спробами привернути до себе увагу, пізнання і цікавість не завжди ходять поруч. Але коли хочеться зосередитися на спогляданні і роздумах, значить, ми правильно вибрали місце свого усамітнення.
Виставка працюватиме ще місяць.
