Феї та їхні маріонетки
«22.07-04.08.2016»
Я не наполягатиму на максимі, що буквально за кожною великою жінкою стоїть інша велика жінка. Не лише тому, що велич нинішніх українських прикладів відносна й не пройшла випробування часом. Сьогоднішня колонка — це спроба обернутися від сумної дійсності до минулого, замість сьогоднішніх ідолів подивитися на кумирів минулих століть, з якими ми з різним ступенем доцільності й компетентності так любимо проводити паралелі.
Адже людська природа незмінна. Узяти тих же французів. Як і ми, на відміну від англійців, які просто вигадали свого Артура (точніше, у дусі вікторіанського романтизму оживили героя куртуазних романів середньовіччя), французи завжди вважали за краще творчо осмислювати власну сучасність, з легкістю перетворюючи часом безглузде й пересічне на символи, що пережили століття. Насамперед, звісно, це взяття Бастилії, сьогодні головне національне свято, насправді ж усього лише акт вандалізму натовпу, що в нападі колективного безумства зрівняв з землею історичну пам’ятку, в якій кілька інвалідів охороняли з десяток аферистів і фальшивомонетників. Чим не вівторковим штурм Оболонського суду!
Або Жанна д’Арк. Не її українська адаптація, а та сама, згідно з анналами, проста французька дівчина з бургундського села Домремі, вже шість століть саме втілення Франції. Цю історію ви пам’ятаєте з дитинства, звісно. Стараннями збожеволілого короля, рівно як і інтригами його веселої дружини, значна частина Франції захоплена англійцями, новонародженого сина англійського монарха поставили на французький престол, англійці взяли Орлеан в облогу, після чого їм буде відкрито шлях в останні куточки вільної Франції.
У цей час до Шинона до дофіна Карла, який боязко відсиджується там, за велінням голосів у голові прибуває наївна сільська дівчина Жанна, яка з успіхом витримує всі випробування (як у казці, відповідає на три запитання), вирушає до армії й усупереч відсутності військової підготовки кілька років б’є ворога де і як забажає. Врешті англійці чи то через зраду, чи то через боязкість французів беруть її в полон, судять місцевим, а не англійським судом і замість того, щоб відправити з пропозицією вибачитися перед жителями Донбасу додому, спалюють. Не знали вони, дурні, що мертва Жанна для них небезпечніша. Утім, на відміну від пропаганди часів Другої світової, сучасні їй історичні джерела не донесли до нас, щоб французькі війська, як з ім’ям Сталіна, ходили в атаку з ім’ям згорілої Жанни. Схоже, цю частину історії вигадали вже потім.
Чарівна казка, що понад двох десятків разів надихнула на зйомки кінофільмів, а присвячених їй романів і не злічити. «Смерть за царя», французький Сусанін, що тривалий час асоціювалася з французькою монархічною ідеєю, чому з часів Французької революції Жанні частіше стали віддавати перевагу Маріані — французькій адаптації античної богині Свободи (ви, напевно, пам’ятаєте її за картиною Делакруа). Про що вважають за краще умовчати, це що за зльотом бургундської простачки, як і належить каноном, стоїть своя добра фея. Утім, це лише у братів Грімм вона добра, у реальному ж житті фей зазвичай спонукає до чогось який-небудь свій, відмінний від безкорисливого бажання щастя підопічній, інтерес.
У нашої Попелюшки теж була така фея. Романісти й сценаристи її дуже не люблять, змальовуючи корисливою придворною інтриганкою. Така собі зла мачуха, а не фея. «Серце чоловіка в тілі жінки», — через півстоліття сказав про неї, а не про Жанну, король Людовик XI. Йдеться про чотириразову королеву (всі чотири рази лише за назвою — номінально) Йоланду Арагонську. Теща дофіна Карла, дивлячись на повний розвал у країні, вона прихистила й виховала молодшого сина безумного короля Карла, а після смерті його братів доклала всіх зусиль, щоб знову зібрати розвалену на частини, розірвану війнами й повстаннями країну. Жінкам підвладна зброя, недоступна чоловікам. Королева Йоланда сформувала цілу спецслужбу зі своїх фрейлін, підкладаючи їх у ліжка ясновельможних панів зі всіх ворогуючих таборів. А коли це знадобилося, підклала й самій Франції в ліжко Жанну. Саме вона розгледіла в одній із сотень міських божевільних, що вешталися довкола двору дофіна, кожен зі своїм рецептом, як перемогти у війні (інтернету тоді не було, тому доводилося вставати з дивана і йти радити особисто), необхідний інструмент. Саме зі скарбниці Йоланди фінансувалися військові кампанії Жанни, і, цілком імовірно, саме вона, варто було лише цьому інструменту вийти з-під контролю, віддала її за непотрібністю в лапи бургундців і англійців. Розумність такого цинізму ми змогли гідно оцінити лише в останні дні.
Історія рідко буває справедливою. Сьогодні ми пам’ятаємо, що Францію в Столітній війні врятувала велика жінка, але віддаємо належне маріонетці, яка нехай і красиво, але всього лише зіграла відведену їй роль, а не тій, хто смикав за ниточки й чиї засоби були настільки ж аморальними, наскільки й дієвими. Замість історичної паралелі у нас, як це найчастіше буває, вийшов перпендикуляр. Адже, не вибираючи засобів, що ведуть до перемоги, королева Йоланда все ж не шукала французької корони для свого сина — анжуйського герцога, або особисто для себе. XV століття не знало ще патріотизму (та й звідки взятися французькому патріотизму в уродженки Барселони), тому Францію вона мислила не як країну і її народ, а як володіння династії. Саме так, вона врятувала Валуа, врятувала й країну, без неї приречену на розділ англійцями й бургундцями. А коли вона померла, більшу частину своїх особистих статків вона залишила на відновлення зруйнованих війною монастирів і храмів, на піклування й виховання залишених війною інвалідів і сиріт. Безкорисливість, невідома нинішнім українським політикам, які бажають збори від театру маріонеток повністю привласнювати собі.
