Гріш ціна, а скільки шарму!
Приблизно раз на рік мене дотискають утомливі, настирливі домагання власного гаманця. Той, мабуть, втомившись відкриватися за першим закликом, прагне релаксу. Тоді дарую йому вихідний, прагматично вирішивши, що й мені хоч якась перерва не завадить. Як досвідчений ходок по торговельним точкам, намацаю уразливість, слабкі місця грошика, звузивши свої споживчі бажання так, щоб не пресувати мозок нудними думками — мовляв, це не для мене, це недоступне, а про це і мріяти не варто. Бо ж ні. Коли сам собі і генерал, і солдат, на щастя, за власним більш ніж дорослим бажанням, розумію — не варто щепити гаманцю комплекс неповноцінності, зайву скромність, але й годувати, відшукуючи залишки примусової байдужості до розкоші, фальшивими обіцянками не слід.
Говорять, у кожного з нас завжди є три голоси: публічний — для світу, чесний — для сім’ї, і той, що звучить у нашій голові, — з собою. Так от цієї миті в моїй голові звучить, ділюся таємним, — поживу хоча б один день на шару, здорово втомившись від цін на найпростіші запити, ось так самосійкою. Звичайно, але вже точно не жебраком або непроханою гостею. Ось візьму і буду делікатно і дозовано пурхати по краєчку зовні благополучного буття, в усякому разі в Києві, і це при порожньому цього дня гаманці. Якщо чесно, виділила собі п’ять гривень. Іду на рекорд.
Отже, бідняк-багач виходить на промисел. З собою взяла пляшку з привезеною водою з дачі. Як завжди влітку користуюся дачною водою, чим дуже нервую компанію з доставки потрібної мені води. Декілька місяців перестала замовляти. Оператори телефонують тричі на тиждень, і всі уточнюють — ви не забули замовити, коли приїхати, коли вам зручно? Та нічого не забула — відповідаю, прекрасно розуміючи, що у них застоюється вода. Адже зараз багато хто, стиснувши витрати, економить і на ній. Sorry, я на самоокуповуванні.
П’ять гривень і ні в чому собі не відмовляти — такий порив. В крайньому випадку, сірники купити зможу. Про запас згодяться.
Спочатку їду в маркет «Ашан». Там французький багет можна купити за 99 копійок. Без ГМО, звичайно, але головне — дуже смачний. У мене вистачить аж на п’ять багетів, ще п’ять копійок залишиться. Проте куплю один, а то з чим далі бігати. З багетом, що смачно пахне, упакований в грамотний паперовий пакет-циліндрик, на голодній стежці не пропадеш, підбадьорюю себе. Не полінувалася і поговорила з продавцями, вдаючи зациклену домогосподарку. Чому ж майже безкоштовно як на сьогодні, не з пилу ж їх випікаєте? Замануха, чесно відповіли ті. Залучаємо покупців відмінною якістю і помітно низькою ціною. Говорять, розумне ніколи не переможе безкоштовне, а ми з’єднали це в одному багеті.
До речі, користуючись нагодою, звертаюся й до інших власників маркетів з обіцянкою — я обов’язково прийду, якщо хтось із вас покличе. Природно, не варто розуміти буквально — як у примітивних службах знайомств. Туди точно не прийду — аж надто нудний асортимент.
Щоправда, наш вічний газовий рефрен може стерти саму необхідність наближення до особливо вишуканих і дорогих мрій про смакоту, оскільки відомо, що кропову воду можна вживати в необмеженій кількості. Кажуть, після неї легшає. Набридла ця приправа, яка з’їдає життя, неначе на бігу.
Ще років п’ять тому, пам’ятаю, за одну гривну купувала на Бессарабському ринку шматочок імбиру. Продовжуючи вирощувати з самої себе виверткого клієнта, вирушила туди ж. Тепер побачила, що такого розміру корінь, коштує вже 12 гривень. Імпровізація очікувано спіткнулася об іскрометність нових цифр, але, маючи мету, одразу ж розпрямивши більш ніж незалежно плечі, удар відкинула. Поторгувавшись, купила на чотири гривни, що залишилися, маленький, зовсім маленький корінець, правильніше, його фрагмент. На затишний смачний чай вистачить, нічого скупитися. Адже головне — правильно настояти його.
Вже спокійніше, грошей все одно немає, вирушила до знайомого власника маленької шевської майстерні Віте. У минулому він — інженер-технолог, а тому завжди мене озброює знаннями немовби на виріст. Цього разу дізналася, що не варто купувати чоботи із змійкою ззаду, ті дуже часто ламаються при такому натягненні. На цьому будується чийсь успішний бізнес. Зараз дивитися варто особливо уважно, не лінуватися уточнювати, а не купувати абсолютно довіряючи, нагадав. Кому потрібні нові проблеми, навіть якщо вони елегантно упаковані. Запитала у нього, як ідуть справи, і зрозуміла з відповіді — люди майже перестали лагодити взуття, запускають настільки, що, коли все ж приносять такі змучені з набійками, буває вже пізно чимось допомогти.
Відчуваю, що Вітя любить, коли приходжу, знає — його обов’язково чимось розсмішу. Цього разу показала свою улюблену шкіряну довгу рукавичку з відкушеним мізинцем. Якось, ще минулої зими, у квартирі не моєї знайомої, поки йшла ділова розмова, маленька симпатична собачка, скромно названа хазяйкою Тоні Блер, граючись, зробила це каліцтво. Про цю рукавичку за літо абсолютно забула, та зима, що наближається, загострила відчуття. Звичайно, можна купити нові, але таких вдалих з тонкою шкірою, дуже потрібних мені рукавичок не знайшла. Знаючи, що Вітя віртуоз й у нього є завжди під рукою сучасна техніка, попросила пришити цей принижений відкушений ковпачок. Він спрацював як мікрохірург, і ось — проблема зникла.
Здається, Шекспірові приписують слова — Ну яка ж дурепа ця чесність! А довірливість, її рідна сестра — теж балда! Проводячи вже третій рік переробку в своїй квартирі, новий мешканець мого будинку так засмітив під’їзд, що знову здригаєшся, заходячи. Задумав фарбувати біля себе фасад, і ось — вікна в моїй квартирі тепер не відмити звичним способом. Дрібний пил від фарби вимагає вже професійного підходу, а лише одна йому повірила, коли той переконував, що в парадному наведе лиск і красу. Нічого, ще не вечір. Знаю — додавлю. Змушу його бригаду і вікна свої помити. Ми, пані, економ класу такі.
Звичайно, від цієї буденності можна впасти в нудьгу, але у мене є своя приказка-аксіома: «Яка може бути депресія, якщо довкола стільки пилу». Справжня незалежність — це коли можеш сам заплатити за свої чудасії і навіть промахи, повісити свіжі завіски на більш ніж триметрову висоту і почути від сина захоплено відверте — пишаюся.
Відчуваю, що натомилася зі своєю ідеєю-скнарою і час закінчувати перейматися дурницями — нічого не їсти, нічого не купувати. Прийшовши додому зі своєю трав’янистою рослиною — імбиром і батоном, одразу заварила чорний чай, знаю — імбир хоче з ним познайомитися.
Потім подивилася на свій стомлений гаманець важким, хоча й не чоловічим поглядом і погрозила — вередуватимеш, ураз поміняю на молодшого і поступливішого. Застосовую звичайний прийом, аби сподобається йому — зроблю вигляд, що мені з ним весело. На чоловіків це теж, до речі, діє.
Нагадую — must have на кожен день на всі часи залишається незмінним: нехай козириться.
