Iржавий Апокаліпсис
Ку! Що за слово? Безглузде питання. І так всі знають. Так само, як і що таке «Кін-Дза-Дза». Втім, у досвідченого глядача може виникнути спокуса поморалізувати: мовляв, молодь зі своїм поп-корном ні фіга не знає про велику і дуже смішну антиутопію Георгія Данелії. Взагалі-то знає, а якщо хто й ні, то «Ку! Кін-Дза-Дза» покликана частково заповнити ймовірний освітній пробіл.
Тільки це не фільм. Це мультфільм. У 3D для більшої зрозумілості.
Як говорить сам Данелія, американські продюсери 10 років тому зверталися до нього з ідеєю перезняти оригінальну стрічку. Режисер відмовився: нова «Кін-Дза-Дза» була неможлива без Леонова і Яковлєва. Тоді йому запропонували зробити Уефа та Бі мультиплікаційними, а інші ролі віддати живим акторам. Американський задум не втілився, натомість Георгій Миколайович вирішив знімати анімацію. Проект було запущено 2005 року, він припинявся через брак коштів, але минулої зими його успішно було завершено.
Основну сюжетну лінію збережено, змінилися герої та антураж. Замість будівельника Машкова і студента Гедевана на планету Плюк з вини інопланетянина, який заблукав (озвучений самим Данелією), потрапляють відомий віолончеліст, колишній боксер Володимир Чижов та його легковажний племінник Толік, що приїхав до Москви поступати на курси ді-джеїв.
Взаєморозуміння вони знаходять не відразу, але виживуть саме завдяки діловій хватці й енергійності Толіка, а також його умінню співати поганим голосом «Мама, мама, что мы будем делать», водночас видаючи на віолончелі дядька жахливі звуки, які подобаються аборигенам Плюка. Так само, як і у фільмі, головні герої зустрінуть чатланина Уефа (Андрій Леонов — син Євгена Леонова) і пацака Бі — теж певною мірою артистів. З’явилося декілька нових епізодичних персонажів, зокрема кумедний робот-злодюжка Абрадокс. Інше — те саме, у тому числі й мова. Є і гравіцапа, і ецилопи, і кц, і загальноприйнята лайка «кю!», і знамените «ку!», яке означає решту слів.
В цілому — враження суперечливі. По-перше, незрозуміло, навіщо було робити все в 3D: він нічого не додає у візуальній якості фільму, це безперечно двовимірна робота. Пейзажі промальовані цікаво, добре виконано багато інопланетних деталей, але по-справжньому оригінальних рішень не так багато, особливо в тому, що стосується героїв; з характерів повною мірою вдалися хіба що шахраюватий робот і заповзятливий Толік. На додачу не дуже змістовна основна лінія: якщо відкинути другорядні сцени, то виходить, що вся історія — про те, як шибеник-племінник подружився з буркотливим дядечком. Після «Кін-Дза-Дза», яка виглядала як глибока притча про всю нашу трагікомічну дійсність, це якось малопереконливо.
Реалії першого фільму викликали дружний регіт, тому що були легко впізнані залом 1986 року. Зараз, як би банально це не звучало, інші часи. У чомусь кращі, а в чомусь і гірші, ніж в повному надій 1986-му. Нині іржаві метафори Плюка прикриті блискучою і на перший погляд непроникною завісою загальної вистави обдурення. «Ку!» вголос ніхто не говорить, проте ецилопи стали набагато нахабнішими, пацаків поменшало, чатланів стало більше, а в кожному місті та районі тепер свій великий ПЖ, навіть в ЖЕКу. Хто може — торгує гравіцапою, хто може — краде чатли всіма можливими способами, хто може — втікає на іншу планету. По суті, стався саме той самий кінець світу, який ніхто не помітив: Плюк з усіма його пустелями і малиновими штаньми налетів на Землю і злився з нею непомітно для оточуючих.
Тепер, щоб показати довколишню дикість і абсурд, необов’язково летіти до далекої, далекої галактики. Достатньо просто поглянути довкола. Кю.
Автор дякує кінотеатру «Київ» за допомогу в підготовці статті.
