Качині історії
«02-15.06.2017»
Протести, що прокотилися Росією в понеділок, ознаменували новий етап закручування гайок. Передавивши бульдозерами всіх «заморожених гусей», Кремль узявся за «надувних качок» — замість ворогів зовнішніх зосередився тепер на внутрішніх, бо що пташина символіка, так дарма, чи що, у них двоголовий археоптерикс на гербі.
День Росії цього року був задуманий організаторами як історична реконструкція, і, в деякому розумінні, як реконструкція і відбувся. Інша справа, що учасники з обох сторін були по-різному до цієї реконструкції готові. Якщо влада показала, як у кращі імперські дні, вміння швидко й ефективно розправлятися з протестами, то опозиція продемонструвала виключно суїцидальні схильності, кинувши, в стилі Північного товариства декабристів, перенесенням акції протесту з проспекту Сахарова на Тверську, де на честь свята Дня Росії планувалися масові гуляння, рукавичку владі, і просто безвільно давши себе скрутити. — Теж така собі реконструкція з відносно недавнього минулого — серії акцій на захист російської Конституції (пам’ятаєте дворічну епопею «Стратегії-31»?). Якщо на Тверській у понеділок комусь і пахло Майданом, то через те, що очолював бандитів російської Нацгвардії колишній командир київського «Беркуту», вбивця Небесної Сотні Сергій Кусюк.
Те, що сталося у понеділок, не акт мужності, а прояв відчаю, свідчення безсилля, нерозуміння, яку мету ставити та за допомогою яких засобів до цієї мети йти. Здавалося б, просте, через очевидність звинувачення всім зрозуміле, гасло боротьби з корупцією повинне було б сприяти максимальній мобілізації учасників протестів. Як виявилось, у ньому самому закладено протиріччя — чи готові організатори прийняти чинний режим, якби він не був корумпований, і яка міра диктатури в ім’я тієї чи іншої високої в їхній уяві мети (від реабілітації комунізму, імперської ідеї до банального протистояння загрозі громадянської війни) є прийнятною для них. Різні відповіді на ці питання і визначають роз’єднаність невдоволених путінським режимом у Росії, пояснює їхнє більш вороже ставлення одне до одного, ніж до тих, хто сидить у Кремлі. Аби гаслом боротьби з корупцією вивести на вулиці хоч би сотні тисяч (а в Росії для перемоги необхідні мільйони), потрібний інший рівень громадянської самосвідомості, якої, наприклад, Румунія досягла за довгих три десятиріччя інтеграції до Євросоюзу. — Шлях, який Росії, якщо їй пощастить, ще лише належить пройти.
Креативний клас і освічена частина молоді, небажане дитя інформаційної революції, — основні рушії сьогоднішніх протестів у Росії. Але який електоральний резерв цієї ліберальної опозиції, щоб дозволити їй вийти із зачарованих декількох відсотків підтримки росіян? На жаль, велика частина голосів російського протестного електорату, якщо в Росії коли-небудь пройдуть демократичні вибори, дістанеться радикалам із протилежних кінців політичного спектра. Та й середній клас путінської Росії — це не незалежні від держави самодостатні громадяни, а дещо навпаки. За путінські півтора десятиріччя виросла мовчазна більшість, що працює на державу або державні корпорації, яка звикла в усьому покладатися на цю державу, і до того ж у ній і лише у ній бачить гарантію своєї стабільності. Вони проголосують за будь-кого, хто пообіцяє їм «міцну владу» і колишню частку від нафтового пирога, а будь-які демократичні та ліберальні гасла й надалі сприйматимуться ними як загроза нових голодних 90-х. Та й якщо взяти цей хвалений російський креативний клас, то в дуже і дуже багатьох під тонкою шкурою ліберала — лита радянська бронза або навіть ще імперських часів мідь.
Ні, не зусиллями ліберальної опозиції і навіть не під економічним тиском ззовні, лише під власним тягарем обвалиться Вавилонська путінська вертикаль — упадуть ґрати, і посаджені в ній павуки знову вчепляться в горло один одному. Хоч який режим прийде на зміну путінському, цим милим і сміливим хлопчикам і дівчаткам, яких у понеділок крутили на вулицях міст Росії, відведена роль жертви. — Все одно, наступна диктатура або розлючений розвалом імперії, яка не відбулася, народ їх обов’язково битимуть. Цей шлях покірливо пройшло вже не одне покоління мислячих людей Росії, хоч який би Навальний їх за собою водив. — У мороці російських боліт, лише коли їх б’ють, вони відчувають, що живі.
