Катування за намагання
Друга Світова в тренді. Хоча про неї мало що відомо радянським громадянам, які стали потім не радянськими. Просто тому, що ми вивчали ВВВ і точку зору, викладену в мемуарах маршалів Червоної армії, де описано рух фронтів, кількість артилерії у них й у нас та іншу нісенітницю, що годиться для комп'ютерних ігор, а не осмислення подій 75-річної давнини.
Поговоримо про окупацію України поза політичних уподобань. Непросте, між іншим, явище...
У 1941 році німці, завоювавши за допомогою румунської, італійської та угорської армій нашу країну, створили Райхскомісаріат України на чолі з гауляйтером Еріхом Кохом і під управлінням Альфреда Розенберга. Він виконував приблизно таку ж роль, як Дмитро Козак на нинішніх окупованих територіях, - контактував особисто з Путіним, тобто з Гітлером. Кох був страшенний садист, а Розенберг інтелектуал (закінчив московську Бауманку з відзнакою). Нинішня територія України розподілилася між переможцями 41-го року наступним чином. Закарпаття ще з 1938 року відійшло до угорцям. Галісія (Галичина) підпорядковувалася східному генерал-губернаторству, по суті, уряду. Територія між Південним Бугом і Дністром стала Трансністрією під протекторатом Бухареста. Решту України було поділено на шість Generalbezirke, тобто комісаріатів (областей) і 114 Kreisgebiete – будемо називати їх райцентрами. Але були й місця, де зберігалася влада військового командування: Чернігів, Крим, Донецьк... Тому життя в окупації було одноманітною картиною, якою його малювала потім радянська історія. У 1943 році німці провели перепис населення України, нарахувавши 19 мільйонів осіб.
Як і в будь-якому бюрократичному утворенні життя в областях залежало від губернаторів. Генеральну лінію партії на знищення євреїв і комуністів гнули всі, але в економічному і расовому дискурсі були відмінності. Наприклад, начальник офісу Житомира Вальдемар Магунія (він потім засідав у Бундестазі ФРН) вважався лояльним до слов'ян, на відміну від Альфреда Фрауенфельда, хазяїна Таврії. (Не плутати з нинішніми назвами). До речі, теж успішного бізнесмена в мирній Німеччині. Адольф фон Бомхард, який готував поліцаїв для потреб усього Рейхскомісаріату, теж вирізняється яскравою післявоєнною біографією, був мером і почесним громадянином затишного баварського містечка Прін-ам-Кімзе, членом товариства заслужених поліцейських. Словом, правоохоронці всюди в пошані.
Карта з Вікіпедії англійською мовою.
Але, куди поставити українців на етнічної сходах, арійці так і не визначилися. Розенберг вважав нас таким, що стоять нижче скандинавів, які були на другому місці зверху після німців. А Геббельс наполягав на четвертій сходинці знизу, вище негрів, євреїв і циган. Гіммлер же зазначав: раз Київ жив за магдебурзьким правом, то ми маємо шанс стати пристойною німецькою колонією. Завдяки Гіммлеру ми зберегли у війну колективну власність на землю. Розенберг збирався відроджувати фермерство, але Генріх Луїтпольдович наполіг на збереженні моделі колективної власності, при якій легше було виконувати завдання партії з хлібозаготівель. Назви колгоспів замінили на гемейдвіртшафтен, «Шлях Ілліча» став «Дорогою Елоїзовича» - і пішли трактори по полях. У засіки фатерленда Україна відвантажувала 7 мільйонів тонн зерна і платила окупантам 1,2 мільярда рехсмарок, еквівалент 107 мільйонів радянських рублів. Любимо ми оплачувати працю завойовників.
Фото - німецького військкора. На ньому та, хто намагався вижити в Україні 1943 року
Коли окупація змінилася звільненням, цим 19 мільйонам не так вже й пощастило. У 411 органах місцевого самоврядування під наглядом фашистів працювало багато народу, старост і хлопців, які пішли від армії в поліцаї, - хоч греблю гати. Багатьох повісили без суду. Йшли з німцями саме тому. Це лише окремі штрихи до великої картині залишених на свавілля ворогові та принижених свавіллям своїх.
