Хто на новенького?
Подія учорашнього дня, а саме, ліквідація в ОРДЛО одного з найодіозніших колаборантів - Михайла Толстих - підняла хвилю емоцій. Наразі варто від них відійти. Зрадник закінчив своє нікчемне життя так, як і мав скінчити. І, уявляється, політ шмеля у Макіївці - не останній. Що далі? Хто прийде на зміну йому та іншим, не менш одіозним особам? Ось у чому питання.
Давайте пригадаємо й інші події останнього часу. Заява німецького посла про можливість проведення виборів в ОРДЛО у присутності російських окупаційних військ, слова американського президента про те, що він не впевнений у керованості Гіві та гівіподібних персонажів з боку Росії, численні заяви про відсутність альтернативи мінським домовленостям (хоча, як на мене така альтернатива очевидна - виконання, нарешті, Росією вимог міжнародного права), черговий мінський ступор і припинення обміну полоненими…Нарешті, й ліквідація Толстих не перша в цьому році: вибухнув автомобіль Анащенка - другорядної, але все-таки значущої фігури у луганському бестіарії.
Складається враження, що поле ОРДЛО зачищається від тих, кому точно не світить амністія в Україні, і з ким легітимна влада ніколи не сяде за стіл перемовин. На їх місце мають вийти ті, у кого не настільки брудна медійна історія, хто, наприклад, не фоткався з «чорним удівцем» Гремом Філіпсом. У кого «чисті руки». Кому можна потиснути цю «чисту руку». З ким можна говорити. Хто може з відносно чистою совістю вигукнути давно відоме гасло: «Почуйте Донбас!». Зрозуміло, що це будуть не росіяни, але ті, ким окупант може керувати і уже керує. Це можуть бути добре нам відомі «міцні господарники», за сумісництвом власники більшості виробничих потужностей окупованих районів, це може бути професура вишів, що працюють на окупованій території, це можливо, представники церкви.
Як на мене, ми маємо бути готові до такої послідовності дій противника. Перш за все, у кадровому, так би мовити, відношенні. Я впевнена, що голос Донбасу насправді існує. Це голос Олени Степової, це голос Олексія Панича, це голос Олени Стяжкіної, це голоси луганських блогерів Геннадія Беницького та Едуарда Неделяєва, кинутих окупантами за грати, це голоси українських патріотів, сьогодні вимушених переселенців. Саме вони мають представляти український Далекий Схід. Будемо реалістами, окупаційна влада висуне на перемовини саме колаборантів, але й ми маємо протиставити їм українських патріотів, які мають авторитет на Донбасі. Наразі, важко сказати, яким має бути механізм вплетіння голосу українського Донбасу в майбутній діалог. Але, як на мене, його варто розробити негайно.
