Кінець «Вілайяту Хорасан» в Нангархарі, або дещо про внутрішньовидову боротьбу людожерів
Кілька років тому я досить випадково познайомився з інженером-електриком Хасаном Шінварі. Потім з’ясувалося, що він, маючи диплом американського університету та знаючи п’ять мов, живе в Афганістані, в провінції Нангархар, неподалік пакистанського кордону, фактично в землянці, поруч з напівзруйнованим будинком своїх батьків. Я довго не міг скласти правильні слова, щоб запитати в нього, навіщо він там живе. А коли нарешті зважився і запитав, вже він довго не міг зрозуміти, про що саме я питаю, і як мені відповісти, щоб я второпав, що це – його земля, і іншої в нього та його дітей – нема…
Окремі епізоди тривалої громадянської війни в складних середовищах іноді виглядають дещо неочікувано, але тим вони і показові.
Так, після серії попередніх тривалих протистоянь, тривалих 10-14 листопада 2019 відбулися запеклі сутички загонів підрозділу Ісламської Держави в Афганістані «Вілайят Хорасан» та Талібану в районах Чалас і Чавкай провінції Кунар. Після того, як по цих районах було завдано ударів безпілотниками західної коаліції, загони ІД залишили свої позиції і втекли в провінцію Нангархар. Майже одразу таліби почали їх переслідування та наступ на райони, утримувані бойовиками ІД в районах Мохманд, Ачін, та Хаска Мейна, також відомий як Дех Бала, на півдні провінції Нангархар. Одночасно з талібами на утримувані бойовиками райони Нангархару розпочали наступ сили афганської урядової армії зі столиці провінції Джелалабаду.
Південь Нангархару здавна слугував базою певного шталту повстанських рухів, не лише через свою віддаленість та важкодоступність, а і через етнічну та соціокультурну відокремленість: він є фактично моноетнічно пуштунським, а його населення складається з представників одного пуштунського племені Шінварі. Під час радянської агресії 1980-х південні райони Нангархару були базою муджахідів, а в 2015 тут з’явився так званий «Вілайят Хорасан», або афганський осередок ІД-ПХ – Ісламської Держави в провінції Хорасан. В квітні 2017 військові США скинули сюди найбільшу бомбу MOAB (GBU-43/B Massive Ordnance Air Blast), відому як «мати усіх бомб», але придушити діяльність терористів не змогли.
Пуштуни-шінварі є працелюбним, гостинним, мужнім, але дуже впертим народом, як згадує про них легендарний шотландський військовий хірург, еколог та сходознавець Едвард Бальфур в «Енциклопедії Індії та Південно-Східної Азії», виданої в Британії в 1885. Вони є розумними, кмітливими і традиційно добре освіченими. Вони здавна жили з того, що перевозили товари через кордони, не гребуючи контрабандою, були торговцями та підприємцями по обидва боки афгансько-пакистанського кордону. Станом на 2010 на території Афганістану проживає до 400 тисяч пуштунів-шінварі, переважна більшість яких сконцентрована в провінціях Кунар та Нангархар. В прикордонних районах Нангархару вони складають абсолютну більшість населення.
Вони завжди дотримувалися власних інтересів та боролися з тими, чия політика, на їхню думку, суперечила ним. Під час пуштунського повстання 1924-25 проти прозахідних реформ уряду шаха Аманулли-хана, шінварі спочатку виступили на боці уряду. Але вже в 1928-29, під час громадянської війни, вони воювали на боці коаліції пуштунських племен проти урядових сил.
Між іншим, саме тоді відбулося перше зіткнення пуштунів-шінварі з радянською армією: в квітні 1929 Аманулла-хан звернувся по допомогу до радянського уряду, що спровокувало вторгнення Червоної армії під приводом «боротьби з басмачами» - традиційно брутальне та жорстоке, навіть із застосуванням авіації.
Під час радянської агресії 1980-х шінварі активно підтримували муджахідів, не лише забезпечуючи бази та логістику, але і соціальну базу спротиву.
Попри поширений міф про тотальну підтримку пуштунами талібів, шінварі різко і демонстративно виступили проти Талібану, коли старійшини підписали «пакт спротиву», в якому оголосили, що будь-хто, хто будь-яким чином підтримає Талібан, буде вигнаним з племені, а на його родину буде накладено стягнення. Несприйняття талібів було викликане не тільки релігійними, але і економічними причинами: таліби мали намір взяти під свій контроль всі галузі, що є джерелом прибутку племені, в першу чергу, транзит товарів через кордон.
Це рішення призвело до того, що Талібан почав війну з шінварі. Ця війна остаточно зруйнувала і без того знекровлений 40-річним конфліктом регіон. Зараз там в зруйнованому чи істотно пошкодженому стані перебуває до 80% будинків, традиційне господарство занепало, вирощування пшениці зменшується, а на заміну приходить опійний мак. В останні 5 років південні райони Нангархару, а особливо, Ачін та Хаска Мейна стали одними з перших за обсягами вирощування опійного маку в Афганістані та одними з найбільших постачальників сировини для виробництва наркотиків. І це також приваблює туди терористів.
В умовах, коли центральний уряд виявився нездатним ефективно захистити цей регіон, а західна коаліція радше розмірковує, як краще залишити Афганістан та веде переговори з талібами, співробітництво з ІД могло здатися непоганим вибором.
Ідеологія Ісламської Держави базується на захисті знедолених, а мобілізаційний призов виглядає як «я не буду жити в приниженні», що виглядає привабливим для тих, хто вважає свої права тотально порушеними і намагається їх за будь-яку ціну захистити. Стратегія поширення впливу ІД базувалася на штучному створенні соціальної бази для свого руху – тобто такої ситуації, коли локальна більшість відчує себе приниженою і пригнобленою меншиною і повстане. Для цього широко застосовувалися провокації, теракти, залякування населення, нацьковування різних соціальних груп одна на одну, провокування влади на насильство тощо. В цій – штучно створеній - ситуації, коли ти залишився сам на сам з насильством, твоїми правами знехтуване, і тебе нема кому захистити, приєднатися до руху, що декларує своєю метою встановлення глобальної справедливості і покарання ворогів – є логічним виходом.
Саме тому соціальна база ІД переможно поширювалася протягом певного періоду. Власне, майже так само, як поширювалася свого часу соціальна база більшовиків. Але за сто років світ змінився, і соціальна база ІД вичерпала себе швидше за соціальну базу прихильників червоного терору.
Історія поразки «вілайяту Хорасан» в провінції Нангархар свідчить не стільки про вичерпаність військової тактики ІД, скільки про вичерпаність соціальної бази ідей «глобальної соціальної справедливості» в тому вигляді, що його пропагувала ІД. Провідники ІД виявилися нездатними захистити «знедолених», ціна такого «захисту» виявилася занадто високою, а декларовані «ідеали справедливості» не відповідали прагненням людей. Ситуація, звісно, може змінитися, але наразі ІД почала швидко втрачати ознаки соціального руху і набувати звичних характеристик терористичного угрупування, хоч і доволі специфічного.
Але так чи інакше, наразі це є ознакою тенденції до ситуативного занепаду такого роду екстремістських рухів. І доля «вілайяту Хорасан» це підтверджує: шінварі позбавили ІД своєї підтримки, чим перетворили їх на легку здобич традиційних місцевих хижаків.
Внаслідок спільного, хоча і не координованого, удару по ІД з боку Талібану та афганської армії, осередок ІД в провінції Нангархар було фактично ліквідовано. В період з 17 до 20 листопада групи бойовиків ІД разом з дружинами та дітьми здавалися в полон урядовим силам в Джелалабаді та Ачіні. Лише за перші два дні здалося більше 600 бойовиків. Ще більше 150 було затримано в попередні дві доби під час бойових дій. Зі свого боку таліби сповіщають про більш як сотню знищених бойовиків ІД, та звинувачують Кабул і західну коаліцію в тому, що вони «беруть у полон та захищають терористів замість того, щоб знищувати їх».
Отже, утримувані «вілайятом Хорасан» території в провінції Нангархар звільнено. Більша частина територій наразі контролюється урядом, кілька селищ – талібами.
На жаль, це історія не про мир в Афганістані, який судячи з усього настане ще не скоро, і навіть не про кінець ІД в цій країні. Це історія про еволюцію радикальних ідей, які слугують рушіями насильства, та про відчайдушну боротьбу людожерів між собою.
Але колись ми обов’язково поговоримо і про мир. Якщо в це вірять мешканці Афганістану, ми теж маємо в це вірити.
