Крим, який завжди з тобою
«01–07.07.2016»
Головна новина цього туристичного літа в Україні — це, безперечно, несподівана путінська амністія турецьких курортів. А ось на друге місце в індексі цитування останніми днями вирвався московський блогер Ілля Варламов, який вже третє літо поспіль відвідує — особисто і у всіх подробицях на сторінках блогу в Живому журналі (ЖЖ) свою кримську бабусю. Такі канікули Боніфація (навіть зовні є щось спільне між кучерявим Іллею і відомим мультиплікаційним левом) — хоч і без полунички, та все ж у форматі для дорослих.
Для когось цей черговий візит став приводом вкотре обуритися, що росіяни відвідують Крим не через Перекоп чи Чонгар або що Варламов пише «на Україні». Але більшість українських мережевих ресурсів просто розібрали пости Варламова на фотографії і цитати, аби вдосталь посміятися з цього найвідомішого музею-заповідника постсовка і порадіти черговому провалу туристичного сезону в Криму. Для тих, хто в темі, хто пам’ятає його репортажі про Майдан, не новина, що пости Іллі красномовніші, ніж мовчазні статичні картинки вебкамер у Криму.
Ще з літа 2014 я перестав дивуватися з радості, яку викликають у багатьох з нас біди наших співгромадян, які опинилися на окупованій території. Нехай ще ті з них, хто займає активну проросійську, пропутінську позицію, хто блокував наші частини чи зі зброєю в руках під вивіскою кримської самооборони займався бандитизмом у Криму. Ті самі напросилися. Але ж великий відсоток спорожнілих міні-готелів, кафе і ресторанів на кримському узбережжі — до того ж із порівняно кращою якістю обслуговування, належать киримли. І немає сумнівів, у чиїх руках, у разі розорення господарів, опиняться їхні будинки, їхній бізнес і земля, яку вони займають. Нинішня криза туристичної галузі — це ще один інструмент росіян, аби віджати у місцевих мешканців туристичний бізнес, і, на відміну від експропріацій на державному рівні, у приватному секторі буде дуже важко розв’язати проблему власності, коли нарешті Крим знову повернеться у правове поле України.
Але, загалом, сьогодні не про це. Головне, про що пише Варламов — це курортна інфраструктура Криму, стан якої, а аж ніяк не проблеми з водою, харчами, електрикою і комунікаціями з територією Росії, навіть на тлі нещодавно ще російських санкцій проти турецьких курортів, так і не змогли змусити росіян поїхати відпочивати до Криму. Багато хто з них, скуштувавши всіх принад кримського сервісу торік, зарікся туди їздити надалі. Щойно розпочався курортний сезон 2016, сочинський аеропорт вже поставив рекорд за кількістю прийнятих пасажирів, щойно зняли санкції з Туреччини, як і цей напрям б’є рекорди за кількістю розкуплених росіянами (з-поміж них і кримчанами) турів. А кримські пляжі навіть головних туристичних центрів півострова заповнені ледве на третину, а ті, що подалі, геть порожні. Низька якість, високі ціни, брудні пляжі, ринок і шанхай замість набережних. «Бачили очі, що купували!» — радісно коментує кримське надбання росіян український Інтернет.
Проте не варто забувати, що всі ці брудні сараї, які спотворили курортні міста, увесь цей надмірної ціни в лапках «сервіс» — все це створено за наші кошти. Це ми — українці роками їздили до цього Криму, оселяючись у бараках, харчуючись у свинарниках на місці знищених парків, загоряючи покотом на загиджених пляжах, усе це створено завдяки байдужості, жадності, тупості наших українських чиновників. Увесь цей Крим, куди гидуватимуть їхати росіяни, з’явився на світ тому, що ми не поважаємо себе і тим паче не поважаємо навколишніх. У нас чомусь радіють з цього репортажу, а мало б бути соромно, що, на відміну від росіян, 4—6 мільйонів українців (на тлі російських одного-двох) щороку обирали для відпочинку саме цей Крим.
Чи ж тільки Крим! Затока, Скадовськ, Кирилівка, популярність яких, а слідом за нею й ціни, після анексії Криму злетіли до надхмарних висот, у плані інфраструктури, архітектури і якості сервісу те ж таки безрадісне видовище — маленькі клони Криму на вільній від окупації землі. Ну що ж, тепер ми можемо бути спокійними, рідко який окупант спокуситься на цей неапетитний шматок, що ніби засиджений мухами. Адже будь-які територіальні надбання — це передусім люди, а наші співвітчизники багато в чому перевершили навіть своїх попередників скіфів. Ті підпалювали землю, яку залишали ворогові, а ми робимо це із землею, на якій самі ж і живемо.
Утім, завершу цю колонку оптимістичною ноткою. Не такі вже, виявляється, ми з кримчанами, навіть з тими, що радіють російським «визволителям», й різні. Аби переконатися в цьому, варто найближчими вихідними з’їздити до Гідропарку або на Труханів острів з боку Московського мосту. Якісь Бендери, що самочинно встановили шлагбаум і не один вже місяць стягують собі в кишеню плату за в’їзд, гори сміття, дешеві і не дуже забігайлівки, шансон. Ви не кияни? Ну що ж, не сумніваюся, свій шматочок пострадянського Криму є і вашому місті. Різниця між нами — лише в програмі телепередач. Отже, думаю, після повернення Криму з психологічною адаптацією населення півострова не буде великих проблем. У нас, куди не кинь, громадянин, що звик до стандартів кримського побуту, почувається як удома.
