Листи в поштовій скриньці
Раз на місяць у мою поштову скриньку приходить лист. І оскільки це справжній лист у справжню поштову скриньку, я не лишаю його без уваги. Місцева телефонна компанія сповіщає мого прадіда Мирона про суму, яку необхідно сплатити абоненту. Байдуже, що я уже десятки разів була в їхньому офісі, маю на руках кілька договорів і періодично телефоную поскаржитися. Вони все одно пишуть моєму прадіду, який народився 1897 року, прожив 85 років і ось уже майже сорок років як помер. Він помер до мого народження, хоч історій із його життя я знаю багато, як і те, що прадід Мирон був людиною відповідальною, то ж рахунки я сплачую справно. Скажу більше, я навіть не хочу переривати цю звичку й ніколи більше не поскаржуся телефонній компанії, що шлють рахунки на ім'я сто двядацятитрилітнього чоловіка, адже мені подобається магічний реалізм.
Як давно ви отримували справжнього листа у конверті? Щоб взяти його у руки, уважно обмацати, визначити об'єм майбутнього читання й обережно прорвати із боку. Потім кілька секунд розглядати марку і врешті взятися за читання?
У мене зберігається тека листів до бабусі від великої аргентинської родини. Наприкінці п'ятдесятих років, вона із моїм батьком та дідусем повернулася в Україну, лишивши братів і сестру в далекому Буенос-Айресі. Сотні листів розповідали їй прості історії життя і смерті по той бік океану. Сьогодні, навіть не знаючи всіх адресантів, я можу перечитати їх і відтворити в емоціях і думках той час. З давнього листування іншої гілки родини, я відкриваю для себе характери людей — не звичних бабусь-дідусів, а чоловіків і жінок, мого віку, зі своїми мріями, планами, пристрастю і страхом, а ще контекстом радянських тридцятих. З кимось я б сперечалася, з кимось — потоваришувала б. Ці давні пожовклі сторінки перетворюють читання на подорож у часі.
Мій особливий трофей — лист від дівчини Клаудії з далекої перуанської Арекіпи. Саме там народився великий Маріо Варгас Льйоса, а екзотичний фольклорний колектив на початку 2000 приїхав до нас на фестиваль. Там ми й познайомилися, там я вперше спробувала лайм і за кілька місяців отримала від неї лист. Старша за мене на кілька років, двадцятилітня, вона розмалювала його фломастерами, знаками оклику й екзотичними квітками на полях. Я й досі люблю уявляти, як вона писала цей лист посеред Анд, на геть іншому боці світу, як він плив у сонному трюмі старого корабля і їхав у велосипедній сумці поштарки до мене. Здається, я не відповіла, а може відповіла та мій лист не дістався Арекіпи й вже потім вона не відповіла мені. З паперовими листами ніколи не маєш контролю, вони як доля. Просто інколи перевіряйте поштову скриньку.
