Марш? Марш. Марш!.. Але куди і навіщо?
«Марш Святослава», який відбувся увечері 3 липня в українській столиці, - явище дивне. Якщо не сказати більше. Під будь-яким оглядом.
З одного боку, гасла учасників кількагодинного маршу – випустити з в’язниць патріотів, зупинити репресії проти добровольців, офіційно визнати факт війни з Росією, розірвати Мінські домовленості, провести люстрацію Генштабу ЗСУ та керівництва МВС і розпочати наступ на Донбасі з метою звільнення окупованих територій – не можуть не викликати підтримки у значної частини громадян. Якщо узагальнити дані соціологів, то може йтися про 20-25% українців, яким украй набридла ялова політика владної верхівки, скерована не на захист інтересів України, а передусім на власне збагачення шляхом корупції та «договорняка» як із Путіним, так і з його «п’ятою колоною» в нашій державі. Ну, а головні вимоги «Правого сектору», який став ініціатором цього маршу, щодо «справедливої кари для державних злочинців часів Януковича, реальних кроків по боротьбі з корупцією, зміни олігархічної зорієнтованості держави на національну», - це підтримала би, мабуть, абсолютна більшість загалу.
З іншого боку, що в уяві ініціаторів маршу пов’язує з цими вимогами давньоруського князя Святослава Ігоровича? Так, Святослав був визначним воїном; так, він 1140 років тому розгромив військо Хазарського каганату під містом Саркел на Дону, і з того часу аж на два століття це місто-фортеця перейшло під руську владу; так, через кілька років Святослав зруйнував сам Хазарський каганат, після чого ця колись потужна держава так і не змогла вповні відродитися та проіснувала лише до середини наступного століття. А от геополітиком (якщо вжити сучасний термін) Святослав був ніяким; хозари являли собою потужну противагу візантійцям і в ті часи давно вже перестали становити загрозу Києву та Руській державі. Натомість вони контролювали причорноморський степ і не давали розгулятися кочовикам-грабіжникам, передусім печенігам. Результат знищення Хозарського каганату, який перед тим крок за кроком перетворювався на цивілізовану, за тодішніми мірками, державу, Святослав відчув на собі: повертаючись із невдалого походу на Болгарію та Візантію, київський князь був у 972 році вбитий печенігами біля дніпровських порогів, найімовірніше, на славетній пізніше Хортиці…
Чи, може, символіка акції бути якось пов’язана із тим, що верхівка хозарського суспільства сповідувала юдаїзм? Мовляв, Святослав порятував нас від юдеїв-визискувачів, і саме це ми маємо шанувати? Але ж Київ на момент битви під Білою Вежею вже століття як не платив данину Хозарському каганату, і якщо давньоруський князь когось і звільнив від виплати цієї данини, то тільки ті слов’янські племена, які жили на місці нинішньої Москви…
Одне слово, дивна символіка. Тим більш дивна, що 29 червня (або ж 9 липня за новим стилем) – це куди більш знаменна дата української історії. Саме цього дня у 1659 році об’єднані війська Центрально-Східної Європи під командуванням гетьмана Івана Виговського розгромили під Конотопом 150-тисячне московське військо на чолі з князем Олексієм Трубецьким. Участь у бою з московськими агресорами брали не тільки українські козаки та кримськотатарські кіннотники (це були дві головні сили), а й кінні та піші польські добровольчі формування, білоруський загін на чолі з Богданом Дубягою, молдовські, німецькі, трансільванські та сербські вояки. Знаний російський історик ХІХ століття Сергій Соловйов так описав цю подію: «Краса і гордість московської кінноти зникла в один день. Ніколи вже після цього цар московський не міг вивести в поле таке значне військо. В жалобному одязі вийшов Олексій Михайлович (тодішній цар – С.Г) до народу, і жах охопив Москву. Москва затремтіла за власну безпеку… Ішли чутки, що государ виїздить за Волгу, за Ярославль».
То чому б – нехай дата і не кругла – не приурочити акцію протесту проти політики чинної влади (до якої справді не лише у радикальних націоналістів, а у всіх патріотично налаштованих громадян є чимало серйозних претензій) до чергової річниці Конотопської битви? Якою логікою наразі керувалися організатори «Маршу Святослава» з керівництва «Правого сектору»? Чому ці діячі водночас ніяк не прореагували на річницю перемоги під Конотопом? До речі, про цю річницю не забули інші: Патріарх УПЦ Київського патріархату Філарет освятив пам’ятний знак героям Конотопської битви, і цей знак встановлено у Конотопі з ініціативи міської громади і байкерів Київського автомотоклубу. А де був «Правий сектор»? Так, його окремі представники прийшли на урочисті і не надто велелюдні церемонії у столиці – і все…
Утім, є ще одна дивна, якщо не сказати більше, річ. На марші майоріли прапори з символами кількох добровольчих формувань, зокрема, полку «Азов». Тим часом прес-служба «Азову» заперечила участь бійців полку у «Марші Святослава»: усі вони наразі перебувають у зоні бойових дій. Цікаво, наявність прапорів «Азову» - випадковість, спричинена надміром чийогось ентузіазму, чи зарані запланована акція, покликана дати потрібну «картинку» для російських телевізійників і деяких їхніх західних колег з метою знову розбурхати вже затихлий міф про «патологічний український антисемітизм»?
Отож: київський князь Святослав справді був великим воїном, але дуже поганим політиком; тим, хто його сьогодні ледь не обожнює, не варто забувати, що цей державний муж не любив Києва і мріяв мати свою столицю на Дунаї: «Не любо мені сидіти в Києві, хочу жити в Переяславці на Дунаї – бо там середина землі моєї». І ще одна деталь: в числі благ, які «стікаються» туди з Русі (і з неї одної) названі раби («з Русі ж хутра і віск, мед і раби»). Під цим оглядом «Марш Святослава» взагалі набуває макабричних рис…
