Мене запросили до Едему
Якось негоже бути запанібрата з уявним райським садом, сад — то є парк чи палісадник. Як завгодно назвіть, і все це буде не зовсім те. Знаю — лише той зелений оазис, який, ніби весело поплескавши тебе по плечу, запропонує беззастережно довіряти одне одному і стане твоїм. Навіть якщо він обрав екзотичну точку для приземлення, дах посеред галасливого міста. Можливо, навпаки, саме тому, що обрав дах, назвавши його своїм гніздечком. Сад самим лише цим вибором під час знайомства вмить оповиває таким шармом, що найбільший балакун (наприклад я) замовкає, ніби на повному ходу налетівши на відкриття, і, як буває в дитинстві, завмирає на місці. Стоячи на доглянутому, стильному даху над київським офісом ТОВ «ЗінКо Україна» — частини німецької компанії ZinCo, мимоволі подумала, що Карлсон тут точно б не прижився — дуже елегантно, тут не попустуєш досхочу, тут хочеться споглядати, підживитися, та й просто помовчати. У цьому правильному просторі можна зрозуміти, як по всьому світу компанія вбирає дахи в зелені шати, і місто починає дивитися на власника знизу догори.
Складна й проста конфігурація, графічний малюнок, інженерний розрахунок у всьому, філософія довговічності, міцності, повітряної вишуканості насаджень, усе це, наче підпорядковувавши собі простір на даху, вмить повертає містові те, що відібрали в нього нескінченними розширеннями й розростаннями. До того ж тут з’являться не просто розставлені кахви, насаджені кущі — все так витончено і зоновано, тут так затишно, ніби рослини жили завжди, — кажу своїй співрозмовниці маркетологу Олені Кибиновській. Перш ніж ми злетіли на дах, звернула увагу на оздоблення її кабінету: абажури — в квітах, крісло — в милих квіткових аплікаціях, веселі подушечки, і все це — без жодного мажорного фальшу, все дозовано і тому мило, але не нудотно. Знову ж таки, забігаючи наперед, згадаю, що зловила себе на думці — і сама Олена пасує до цього Едема, є його окрасою — стильна, струнка, пластична, і не скажеш, що вона — мама вже двох майже дорослих синів. Продовжуючи своє запитання, уточнюю все ж: як на одному даху може виявитися мало не шматочок Всесвіту — гори, пагорби, острови, струмкочки, водоспади, ліси, чагарники, трави, мохи? Усе це, звичайно, в мінідозах на 230 квадратах, можливо, щось і привиділося, але враження від вашого пейзажного даху таке, ніби я у відпустці десь там, не знаю де. Ще зима, немає ні запахів гортензії, ні аромату мокрих трав біля каменів, не цвітуть клумби, а сад чудовий, хоча й голий.
— У мене були сумніви, коли ми підіймалися на дах, — зізнається Олена, — побоювалася, що, як то кажуть, «змажу» все враження. Після зими рослини зовсім без природного макіяжу. Дуже все графічно, голо, дуже тихо, ще немає наших гостей — бджіл, пташок, метеликів.
— Одразу заперечу, — починаю переконувати, — погляньте на гортензії, можливо, ви просто звикли, але вони й після зими — чудові: кетяги хоч і брунатні, але приємного відтінку і пишні, куточок Провансу з лавандою і шавлією, яка, знаю, в сезон за кольором дуже нагадує лаванду, вже, схоже, скидає із себе зимову сонливість, а шавлія, потрапивши до вищого світу, здається, від щастя й землі під собою не чує, вічнозелені самшитові кулі — ідеальні. Чим ви стрижите їх, — хотіла уточнити, пригадавши, що таємничий секретний сад на даху паризького будинку Hermes стрижуть ножем, а не ножицями, вважаючи, що так виходить природніше. Це цінують понад усе, стверджуючи, що садівник не повинен командувати рослинами, що вони — головні.
На даху свої закони? Або такі самі, як унизу, — ноги твердо стоять на землі, а голова у хмарах?
— Так, місце існування відрізняється, але коли домінуюча мета спільна — допомогти екології, то підходи до реалізації мрії схожі. Завжди починаємо з найголовнішого — своєрідного вивороту: розрахунку екологічності покриттів, взаємин вологи і будинку, продумування оптимальної біосфери, коли сад працює навіть довше від звичних сезонів і, змінюючи вбрання, саме так, як задумано нашою командою. Цей сад — один із можливих варіантів, своєрідна підказка замовникові. У кожного, звісно, свої бажання, інколи дуже голосно звучить одне беззастережне слово «ХОЧУ» і доводиться пояснювати: технічне втілення на даху — найголовніше, і ми шукаємо такий індивідуальний сюжет, коли збігаються інженерні та інші рішення із мрією. Сад на даху — вибагливий на старті, але якщо подумати ретельно, а в нас — на всіх ділянках — професіонали, то трендові й елітні рослини будуть задоволені розвитком своєї кореневої системи, грамотна гідроізоляція зменшить витрати на додаткове поливання, ми згладимо реагування на раптові скачки температури, вбережемо від вітряної і водної ерозії, просідання грунту і, звісно, — забезпечимо 100% приживання дерев.
Переді мною — сад простих ліній, але як обіграні зелені острівці, вишукані клумби-крапельки, альпійські лужки, седумні килими, розмаїття запашних трав. У Києві вже досить будинків, де ще на рівні проектування продумується місце для саду на даху.
Погляньте, — показує Олена на такий самий будинок навпроти, через дорогу. — Там такі ж самі метри і є тераса, але вони — голі. Сирітка-тераса та й годі, а могла б стати чиїмсь Едемом — атмосферним, яскравим, як вогонь посеред зими.
— Чи були у вас особливо незвичні прохання? — звертаюся до біолога Алли Кучеренко.
— Авжеж, чимало, — охоче відгукується вона, — але перш ніж розповім, зазначу — у нас дахи — постійного цвітіння, і це полюбили і метелики, і бджоли, і пташки, обравши наше садове розмаїття. Прибилася навіть одна ворона, ми ще думаємо над ім’ям для неї. — Може, Зі-зі, — пропоную імпульсивно. Вона трихи капосна, — продовжила Алла, — то клюне освітлювальну стрічку, то кісточку закопає в найвідповідальнішому місці, то почне складати гілочки для свого будівництва. Думали відігнати дурепу, та не така в неї вдача — подобається в нас. Доведеться забезпечити і її (Зі-зі, нагадую), як частину природи, своїм куточком. Тепер приклад нестандартного замовлення: в одному будинку, у помешканні з чудовим панорамним краєвидом на Дніпро через скло завширшки з кімнату, хазяйка замовила озеленити підходи до цієї краси зсередини, але так, щоб краєвид не затуляла жодна нова деталь. — Вона хотіла лужок з трави на підході до скляної панелі. Це був програшний варіант, і ми пояснили, що трава передбачає періодичну обов’язкову заміну, вона швидко втомлюється, є ще всілякі нюанси, що дратують. Я їй запропонувала кактуси і побачила такий самий вираз обличчя, як у вас зараз. До чого тут кактуси? Річ у тім, що за витривалістю їх не порівняти з іншими рослинами, і місяць можуть спокійно прожити без поливання, до того ж є сорт у вигляді тоненьких трубочок. Якщо їх густо насадити в посудині потрібної форми, вийде чудовий, з ефектом «мокрого волосся», вічний килимок. Це лише один приклад. Часто-густо мені віддають улюблені хворі рослини ніби в реанімацію, а потім забирають помолоділі й доглянуті. Зараз захопилася маленькими орхідеями. Від себе назвала їх карликовими, тому що легко створюють лужок на підвіконні, тішачи кутюром рожевого, бузкового, білого, а нещодавно, уявляєте, їх забракували замовники. Не всі відчувають чарівність напівтонів.
Гадаю, навесні на вашому даху пахне туманами, росою, ароматом дихає кожна травичка, а на галявині маленького лісу, думаю, так приємно сісти із чашечкою чаю. Це зовсім не скромний мінімум для щастя. Цей сад — як сакральний текст, до якого захочеться повертатися, відкриваючи в ньому дедалі нові таємниці.
Мені здалося, що на даху все це звучить гостріше, проникливіше, ароматніше чи що. Схоже, що я, за власним бажанням, зав’язла, як літній довірливий метелик, в серцевині квітки.
І це в останній день лютого.
Дивно.
