Мокрий бонус та його харизма
Так збіглося, що на той день, зауважу, історично дощовий як для грудня, був призначений майстер-клас фінського лижного аса Марко Кантанева, засновника фінської Original Nordic walking. На всіх київських майданчиках, де тренуються шанувальники скандинавської ходьби, примудряючись розслаблятися в процесі інтенсивних навантажень, готувалися до зустрічі, але не я. Завадило відрядження. Ну, нічого, казала собі, наша група не ображена, маючи такого інструктора, як Ніна Щербань, яку, до речі, нещодавно нагородили сертифікатом міжнародного класу зі скандинавської ходьби. Вона так жваво, уважно до кожного, насичує кожні дві години, що, не скориставшись майстер-класом, до того ж з поважної причини, не засмутилася — будуть ще.
Усталилася в мене давня звичка, ще тоді, коли в родині зростали маленькі діти, десь о дев’ятій вечора, коли всі вже давно нагодовані та задоволені, виходити з подружками, що живуть по сусідству, побігати на простих лижах по Володимирській гірці. Одяг для прогулянки — найскромніший, лижі — тоді навіть не здогадувалися, що в ужитку можуть бути такі поняття як бренд і тренд, очі — звичайно, не нафарбовані. Скромниці. Але якою ж ємкою завжди була ця година на горі! Минулі роки та подібне відчуття вдалося зловити знову, але у більш вишуканому, грамотному режимі та зовсім без лиж. Наші «скандинавські» тренування для мене як прогулянки, правда, насичені продуманими навантаженнями, ніколи не бувають буркотливими, насупленими, кульгаючими, навпаки, вони дарували такий політ, якого, зізнаюся, і не чекала. Такий, коли, знаєте, вітер спокійно грає волоссям, і тебе це не дратує, коли задоволення не вислизає, і ти його можеш, за бажання, смакувати. Написавши, все ж здивувалася — навіщо прикрашати картинку, адже тренуюся в шапочці, і волосся давно з цим змирилося, поводиться тихо, не вибивається. Щоправда, поки підібрала спортивну шапочку зі своєї ж колекції, пововтузилася, шукаючи перед дзеркалом потрібний нахил, веселе зрушення, теплий і довірливий натяк-підказку — ось вона, доречна, абсолютно невибаглива, вона відразу заприятелює з вагою, що зменшується, з бадьорим виразом обличчя. Виходить, таку шапочку моделюють саме тренування, де не приживаються ледачі вершки всіляких сумнівів. Саме для жінки, поглинутої улюбленою справою, але не позбавленої кокетування, яка до того ж уміє рахувати гроші та ставиться серйозно до важливості такої штриха, як подобатися самій собі, але не стати ненароком людиною-маніфестом в одязі. Особливо в парку з палицями-скороходами.
Та все ж, цікаво довідатися, що там відбувалося на майстер-класі з гуру Марко. Групи просто в захваті, переписуються, обмінюються світлинами, що ж мені заважає порозпитувати та зрозуміти: в чому ж бонус. Зустрівшись в офісі з директором представництва «Гурме Кави Груп» Аллою Козачовою, а ми з нею тренуємося на одному майданчику, запропонувала: я складатиму заочно портрет Марко, а ти підтверджуй або заперечуй. Ось перше запитання. Фінський гість насправді так артистично обдарований як для тренера, він так зумів тримати напругу, інтригу, підігрівати інтерес, чітко володіючи не лише жестами, рухами, інтонаціями, але ввів вас у стан, що і перекладач був не обов’язковий?
— Схоже, що ти там була та підглядала — все саме так, — відповіла «скандинавка». — Його сміливі перевтілення, наочні орієнтування на освоєння зовсім мені не знайомих композицій, що руйнують і вбивають багато затисків, його жарти та дотепні підказки, перетворили наші пробіжки пересічною місцевістю, навіть не знаю, як сказати, аби не пафосно та дохідливо, в щось піднесене, що виводить тебе в інший стан, даруючи відчуття незвичайної радості, яка легко тієї ж миті замінювала щастя. Марко не працював зіркою, а був настільки невтомним, що мої плечі, коліна, спина лише встигали дивувати мене ж новими вміннями. Тоді в Голосіївському парку, та й по всьому Києву, йшов страшенний дощ, я вся змокла, але хотіла та могла бігати ще багато годин, не втомлюючись, лише на одному натхненні.
— Розумію, ти відчула себе ніби більш імунодостатньою, вірячи, що зможеш вистояти і за умовного буревію, але хочеться запитати про земне — чи захистила ти своє обличчя зимовим кремом, звичайно, без будь-якого зволоження? Вже приготувалася поміркувати про креми, але пригадала, як вони всі змокли до нитки, який уже тут крем, що не містить води. Нинішні зими своїми плюсами відмінять звичні косметичні знання.
— Що ти поставиш під ялинку? — змінивши тему розмови, звернулася до подруги за пристрастю.
— Уяви собі, сама того не усвідомлюючи, допомогла наша Ніна. Вона принесла на тренування фінську лялечку — тильду, до речі, шановану в усьому світі. Постаючи в багатьох ликах, філософська й одночасно народна тильдочка, завжди зберігає неповторність стилю, впізнавану технологію пошиття та кокетливу чарівливість. Крім того, тильди, в усякому разі, у виконанні їхнього творця — фінської художниці Тоні Фіннангер — завжди мали дуже приємний колір мордочки і тіла — світло-коричневий, такий, що нагадує імбирний кекс, пісочне печиво, каву з вершками або десерт крем-брюле. Ніна замовила свою тильду в нашої майстрині й абсолютно природно, що в руки дала їй палиці Leki, такі ж, як у нас. Тильда об’єднує людей, схоже, і оздоровчим спортом і рукоділлям. Звичайно, таку ляльку пошити непросто, треба вчитися, але ніби за наведенням, сигналізувало моє інше хобі — сухе валяння. Вирішила зваляти з вовни за консультацією моєї приятельки Тамари Бернацької, ніжну свинку — символ майбутнього року і, звичайно, прикріплю до неї маленькі Leki. Почну вже завтра.
Можливо, свинка матиме характер нордичний, але, впевнена, з великим вкрапленням настроїв господині. Ця свинка обов’язково буде щасливою, адже їй не потрібно боятися, що її з’їдять, а домашній затишок, де її чекають, лише додасть усім настрою.
Час вже подумати, — підказала сама собі, чим потішу свою домашню ялинку, окрім, звичайно, старовинних іграшок, які назавжди вже улюблені. Традиційно свою ялинку, крім усього іншого, одягала ще й у досягнення року, що минає. Свого часу висіли на ній відмінні табелі сина, дипломи чоловіка, малюнки та вироби онука, мої вдалі матеріали, а одного разу навіть — рентген після застуди. Все — не з обойми універсального must have, все лише особисте, тепле і щасливе. Цього року біля ялинки стоятимуть справжні мої Leki — у повний зріст.
Ось він, мій скандинавський допінг, що подарував особливе спілкування не як наставника з ученицею, а як родинне відчуття життя, на смак, чи що. Є і прагматична мета — бути від того щасливою, та не варто шукати ідеальну формулу щастя. Хочу, щоб у тяжінні протилежностей — хаосу та гармонії, перемагало останнє. Наприклад, скандинавська ходьба, як для мене.
Отже, зустрінемося за новим поворотом.
