Мораль на винос
Черговий парний конфлікт Шендерович - Бєлковський ставить важливе запитання: чи можливий у політології, культурології, психології моральний підхід? Навіть не так: чи допустимий у суперечках (в принципі, будь-яких) моральний аргумент, яким користуються не тільки названі вище опоненти, а й багато інших, якщо не всі? Мовляв, раз ти спав з повією, то взагалі забудь про репутацію і мовчи в ганчірочку. А раз ти опублікував доповідь про змову олігархів, яку влада використовувала для переслідувань Ходорковського і його людей, то мовчи, приховуйся і утаємничуй. А краще накрийся простирадлом і повзи на кладовище.
Але справа навіть не в тому, що до повій ходили і Толстой, і Достоєвський, і сонце російської поезії (про що писав дотепні вірші), та взагалі російська класична література (про музику і живопис не кажу) не вилазила в молодості з борделів. І нічого - писали далі, наче нічого й не сталося.
А Некрасов у карти грав, на любові до народу наварював чималі гроші, разом з Панаєвою кинув Огарьова на величезні бабки, оспівував Муравйова-вішателя і жорстоке придушення польського повстання. І теж як з гусака вода: перебуває собі у класиках, не видаляється зі шкільних хрестоматій і цінується як поет («еду ли ночью по улице темной»), ну лише трохи рідший за сонце наше ненаглядне. Про саме сонце говорити не буду, занадто довго.
Це я до того, що якщо застосовувати моральні критерії при оцінці мистецтва або художника, то художників не залишиться, а замість мистецтва будуть порожні стіни і білий папір зі слідами сліз принижених і ображених.
Ну, добре, а в політиці теж не можна застосовувати моральні критерії? А як же Гітлер, Сталін, Усама бен Ладен, Вова з метушливими очима, чи можемо ми їх зрозуміти поза моральною оцінкою? Що про них сказати, якщо заборонено говорити, що вони лиходії? Багато чого насправді.
Але головне інше: лиходій, тиран, нелюд роду людського - це такі дуже неконкретні, емоційно забарвлені поняття. Як, загалом, і всі моральні оцінки. Вони дуже легко вимовляються, бо ми вкладаємо у них вельми особистий і цілком конкретний досвід і сенс. Але сприймаються вони часом абсолютно не так, як ми очікуємо, як просто емоційна фарба. А емоції, за всієї до них поваги, це майже завжди - думка, яку не вдалося раціоналізувати.
Тобто емоції настільки не верифіковуються, настільки суб'єктивні, що ними важко оперувати в дискусії, спрямованій на розуміння. І якщо завдання полягає в тому, щоб образити, або сказати щось, не обтяжуючи себе місією бути точним, то можна клеїти моральні оцінки на чоло будь-якого опонента.
Але «злодій» навіть щодо Гітлера або Сталіна - це не що інше, як знак оклику. Або капслок: ЗЛОДІЙ! Але раціональність у мінусі, бо таке емоційно забарвлене слово, приправлене за смаком мораллю, як кислота, що випалює все навколо себе. І з ним можна з'єднати тільки інше настільки ж пафосне слово: не знаю, ТИРАН. Або самовладний лиходій, тебе, твій трон я ненавиджу. Ну і таке інше.
Тобто пафос поганий тим, що роздуває тон до фальцету і назад важко спуститися без парашута. Тільки й залишається, що сягати в небесах.
Є і більш прості пояснення незручності моральних оцінок у будь-якій, по суті, суперечці. Мораль - поняття історичне. Вона змінюється від епохи до епохи і від однієї соціальної групи до іншої. Звичайно, якщо ви, як п'яний Бєлковський, як кожне друге слово використовуєте слово «Бог» або «Ісус наш Христос», то може здатися, що істина - це такий абсолют на кшталт кам’яних скрижалей. Але якщо у вас розум живий і ви здатні сприймати аргументи (незалежно від того, чи вважаєте ви Ісуса Христа Богом, як Бєлковський, або просто розумною людиною, як Толстой), то навіть у цьому випадку ви здатні побачити істеричний і соціальний вимір у моралі. Зокрема претендує на статус абсолюту.
Скажімо, давні євреї звели в абсолют десять заповідей Мойсея. Візьмемо будь-яку з них, і спробуємо бачити соціальний вимір у неї, ніби дивиться на них якийсь Фромм. Наприклад, не зажадай дружини ближнього свого. Відразу зауважимо, що йдеться тільки про дружину ближнього, тобто сусіда, одноплемінника, його дружину не зажадай у жодному разі. А ось про дружину дальнього нічого не говориться, що потрібно розуміти як дозвіл. Тобто, якщо ти з армією ввійдеш у чуже місто або чужу країну, то можеш від душі захотіти будь-яких дружин будь-яких далеких за принципом військової здобичі. І ніякої моральності щодо «дальнього» тут немає (і моральність ця має цілком певні соціальні обмеження).
Так само і з будь-якими іншими високими словами: наприклад, зі словом Свобода або Демократія. В історії безліч прикладів, коли демократія для своїх поєднувалася з рабством для чужих. Так було у Стародавній Греції, в демократичних Афінах, де принципи демократії ретельно оберігалися, але не поширювалися на рабів. Так само було і в Америці: до скасування рабства, та й довгі роки після. Та й скрізь загалом.
Але давайте повернемося до моральної заборони на бажання дружини сусіда. Може, це все-таки абсолютна максима? Ні, вона так само, як і будь-яке інше моральне обмеження, соціально сфокусована. Моральні заборони використовувалися і використовуються у культурі, коли треба в певне русло спрямувати потік людського життя. Пояснювати довго, та й не зрозуміють, краще оголосити табу, накласти вето, щоб страх оточив те чи інше небезпечне діяння і став додатковим аргументом для відмови від нього.
Стародавні євреї були бідними пастухами. Виростити потомство було непросто з огляду на недорозвинену медицину і культуру, та й просто з огляду на надзвичайну обмеженість ресурсів (читай: бідність). А малому народу треба було плодитися і розмножуватися, щоб воїнів, які захищають своїх дружин і дітей (про чужих розсудливо промовчимо), було якомога більше.
Тепер уявімо собі, що один єврейський мен, у якого дружина, давно втомлена народжувати через відсутність контрацептивів, і дитячий садок навколо неї, забажав дружину ближнього. Забажав, трахнув на новенького, а потім так захопився, що пішов від старої дружини до нової, молодої і прекрасної. Справа житейська, було і буде. Але одне важливе уточнення: та стара дружина, у якої діти на руках, як мозолі, що робитиме, якщо єдиний годувальник піде від Сари до Есфірі? Та загине вона і вже точно не зможе виростити журавлиний виводок дітей. А діти - майбутні воїни, і дозволити це неможливо.
Тому законодавець, який старанно думає, щоб таке написати за безмовного Мойсея на скрижалях, пише: не зажадай дружини ближнього свого, не розприскуй своє сім'я куди попало, бо ти підеш за сім’ям своїм, кинеш дружину, загине вона і головне - майбутні воїни. І жодної турботи про моральність, суто соціальна заборона соціально стурбованого законодавця.
Тепер подивимося на цей закон очима сучасної людини і подумаємо про те, чому ця заповідь не дотримується (або дотримується менш суворо) у нашому світі. А все просто. Соціальний розвиток суспільства призводить до того, що навіть одинока мати здатна вижити і виростити дитину сама. Змінилася історична епоха, змінилися соціальні обставини, і соціально орієнтована заборона, для більшої важливості вбрана в пафосний одяг морального припису, перестала бути очевидною. І суспільство вже не карає за порушення з усією суворістю закону, а дивиться крізь пальці і на адюльтери, і на розлучення, і на аборти. І не тому, що вони стали морально більш допустимими (або сила моралі в сучасному суспільстві впала). А просто сучасному законодавцеві, який використовує інструмент моральності як фломастер для виділення не здається страшним те, що здавалося жахливим бородатому Мойсеєві і його жерцям.
Я міг би так само розібрати і будь-яку іншу моральну заповідь на кшталт «не убий» або «не вкради», але це і не потрібно, бо алгоритм зрозумілий, та й ми самі чудово знаємо, що не вбивати і не красти треба тільки у ближніх, а ось далеких, тобто ворогів, цілком морально в усі епохи було вбивати і обкрадати, ну, начебто трофеї привозити додому дружині Мані в село Мар'їне, що на Оці.
І наостанок про те, чому надувалася неспокійна людина Бєлковський особливо люто: про його пафос щодо Слова. Це теж історично застаріла і давно спростована ідея. Так, боялася радянська влада слова, пропускала його крізь сито глушилки і цензуру Головліту. А прийшов Путін - такий же міхур, як і всі інші, але ніякого слова не боїться, а якщо чогось і боїться, то телевізійного зображення, для чого спочатку влаштував суперечку господарюючих суб'єктів і приватизував НТВ і всі інші кнопки, а вже потім пішов походом на хирляву єльцинську демократію. А ось слово всі ці нікчемні видавництва і журнали просто дрібно бачать, як кропиву на стежці до сортиру у дяді Васі з Синявиного. Бо змінилася епоха, епоха літературоцентризму і словоцентризму наказала довго жити, от тільки п'яному хлопцеві в круглих окулярах ніхто про це не сказав. І він продовжує надувати пафосні щоки.
Мораль, безумовно, є, але, оскільки вона історична, важкий у побуті моральний аргумент, краще бути без нього. Якщо вийде, звичайно.
