Мовчазні міс нашого Всесвіту
Цей весняний день сіє в серцях сум'яття. Святкувати чи не святкувати? Міжнародний жіночий день, який так любили в СРСР, був неоднозначним тоді і тепер. Про це ще поговоримо, а сьогоднішній день, незважаючи на свою нібито аполітичність, заслуговує на увагу. 8 Березня не єдиний дискусійний момент у нашому ставленні до минулого. Чимало й інших: пам'ятників, назв, традицій. Взяти той же комуністичний суботник, який заснував Ленін, що перетягував історичну колоду. Звичайно ж, суботники в контексті історії - пролетарська творчість партії більшовиків. Особливо при шестиденному робочому тижні. Але для вулиць і дворів ідеологічна складова всенародного прибирання сміття не така вже й важлива. Краще жити в чистоті, взявши традицію добровільної праці на благо суспільства, ніж обтрусити прах минулого з наших ніг, але тонути в багнюці дорогою на капіталістичну роботу. Хіба не так? Ми часто разом із брудною водою революційного обмивання вихлюпує і дітей. Не завжди розуміючи різницю в боротьбі з формами і сутностями комуністичного минулого. Життя нації в політичних системах координат - це одне, а доля кожного - це інше. І при соціалізмі люди закохувалися, народжували дітей, захищали дисертації, рятували потопаючих, віддавали кров постраждалим з тими ж щирими почуттями, що й тепер. Сьогоднішній лад не менш ворожий для людини, і боротися за зміну державних пріоритетів краще не проклинаючи себе в минулому і сьогоденні, а змінюючи умови і правила життя.
Особисто мені не подобається, що ідею боротьби жінок за свої права при соціалізмі і посткомунізмі підмінили славослів'ям на адресу прекрасної статі. Але мене не дратує, коли жінок у Верховній Раді вітають чоловіки. Мене дратує парламент, який не веде дискусій про гендерну дискримінацію. Вийдіть на вулицю і подивіться, хто несе на руках немовлят. Переважно - матері. Чоловіки крокують поруч. Подивіться на склад державних управлінських структур, депутатів Верховної і обласних рад - 80% чоловіки. Будь-який аспект життя України демонструє нам величезну дистанцію між словами про жінок і реальним станом наших дочок, дружин, сестер, матерів. У цьому сенсі ми майже мусульманська країна з ортодоксальними звичаями. Хіба що хіджаб замінений у нас хусткою, що покриває голову.
Словом, у нашій країні 8 Березня не менш актуальний день, ніж, наприклад, в Афганістані. З державної точки зору. А з приватної - приватна справа. Привід для увагу до близьких не буває зайвим.
Інша справа ідеологічні свята. Вони ретельно конструювалися комуністичним режимом для пропаганди потрібних йому ідей, а не співвідносилися з традиціями народу і пам'ятними йому датами. Тому 8 Березня - не 7 листопада, не 9 травня, і тим більше - не 23 лютого. Але це і день політичних вимог, які не завадило б щорічно оголошувати для контролю руху до справедливого суспільства. Якщо половину населення країни складають жінки, то чому не встановлена гендерна квота в наш депутатський корпус? Чому замість привітань жінкам біля входу в Кабмін не практикуються виїзди міністрів у середньостатистичні пологові будинки? Хіба добре для країни, коли середня зарплата жінок на 30% менше середньої зарплати чоловіків? Є багато питань по суті червоного дня календаря, коли в єдиному пориві відпочинку посеред тижня благоденствує патріархальна країна. Маємо підстави. У нас же найкрасивіші жінки на світі: мовчазні й роботящі міс нашого всесвіту.
