Миша у дзьобі орла
До чого добирати, вишукувати точні слова, якщо заплановано щось буденне, зрозуміле, суєтне, рутинне — прибирання в оселі. До того ж без жодних експлуатаційних витрат, тобто, як завжди, — соло. Тривалий час зігрівав власний девіз — як можна нудьгувати, якщо довкола стільки пилу. Ганчірку в руки — і вперед! Помітила — цього року мозок, який ще недавно легко піддавався хитрому самонавіянню, збрикнув і загальмував, мовляв, не хочеться одне й те ж, де імпровізація? Проте роздратування не вивітрювалося і весь час крутилася одна й та ж сама думка: як же так — постійно борешся із цим пилом, а він ось, щойно сонце присвітило, хоч як його прибирай, встигає тебе образити швидко, по суті, анонімно (пилові все одно, де приземлитися) і ніби на відстані, адже до моєї стелі цілих два метри. Хоч і кажуть, що спільні спогади ніколи не набудуть кольору картоплі, що перезимувала, в даному разі все навпаки. Сівши на високій драбині, майже під стелею, спробувала себе похвалити — адже все це постійно, ну, звичайно, навесні доводитися трохи більше напружитися, але вдається, а потім як буде приємно, як затишно. Та все одно робити нічого не хотілося.
Зателефонувала подрузі, і впевнена, що балакуха — знахідка для друзів, почала вести свій ще запорошений репортаж із триметрової висоти драбини.
— На картинах пил, високі вікна, ніби в зимовій вуалі, а ще в кухні почати й закінчити.
— Чого це такий занепадницький настрій — подумаєш — вікна, — почула відповідь. — Відклади, ще прохолодно, потім упіймаєш потрібну мить і за півгодини все зробиш. Я, до речі, — додала вона, — повторюю тобі твої ж таки поради. Зараз ти мені нагадуєш сюжет картинки, яку мені приніс наш спільний знайомий, дотепник із пензлем у руках, Мишко, він і попросив підібрати потрібну рамку для картини. На ній — миша у дзьобі орла, схоже, остання відчула себе на вершині особливого злету, ніби живучи щодня як востаннє, нарешті діждалася — все збіглося.
Цього дня нудотні «не падай духом» (ніби й сама така, тільки не сьогодні) не заспокоювали і, на щастя, врятували, як завше, власні стіни. Очима зачепилася за улюблену, давно куплену за малі гроші, по-імпресіоністськи соковиту роботу, яка із самого початку не приховувала, точніше, художник і продавав її не як авторську копію, а як доморощения клон — все по-чесному. Щоправда, його талант копіїста був настільки випуклим, чуттєво зрілим, що, не бачивши оригінала, можливо, й помиляюся, але ще невідомо, яка робота краща. Просто в першому випадку ім’я, а тут — заробіток, але аромат, витонченість, рух одягу двох панянок, ні, не з дівочим напівнатяком, а в розквіті тих літ, ніби антикризових, на які ніколи не буває знижки. Вони просто самі по собі спливають за горизонт. У радянських словниках про такі імпресіонистськи забарвлені роботи писали: «Переживання і настрої у відриві від суспільного життя». Слава богу, сюжет мого неоригіналу саме у відриві від суспільного життя, щоправда, цієї миті його власниця з ганчіркою від пилу в руках, якраз зовсім не у відриві від дійсності. Дивлюся вже третє десятиліття поспіль на фігурки моїх подружок на картині, одягнених особливо жіночно, але не переобтяжено, які кудись поспішають, захоплено розмовляючи, але, як завше буває у нас, жінок, завжди чітко встигаючи відзначити реакцію на себе і в думках відреагувати на все довкола. Кожен весняний ранок їх освітлює через вікно (чисте) сонячне проміння, освіжаючи, оживляючи їхній світ і мою уяву, і ми починаємо розмовляти. Щоправда, завжди пам’ятаю — той художник пристрасно любив копіювати, а потім швидко п’яніти. Сумна історія, але мої дівчата цього не знають, а я знову оновлюю рамку чистим дотиком, і головне — мені геть перехотілося бурчати. Пил пішов на спад із кур’єрською швидкістю, відчувши мій настрій, ще пройдуся пилососом, і на сьогодні досить. Потрібно робити те, що любиш, а те, що не любиш теж робити, умовивши себе, що любиш, ніби гармонійно вписавши у свій стиль життя. Коли мережевий імідж — пустий звук, коли нуль акаунтів у твітері і фейсбуці, немає власного сайту (за власним бажанням) і всі ці слова вивчені з примусу, то немає і залежності від того, який попит на післясмакові враження. Адже тест-драйв у процесі, головне — уникнути смислового мілководдя і надмірного мудрування. Певно, не варто чекати кращої пори, і тоді життя на краю щастя стає самим щастям, у черговий раз усвідомила, переставляючи місцями картини, улюблені сімейні фотографії.
Уже наприкінці мого прибирання зателефонувала та ж сама подружка, якв раптом вирішила уточнити — а хто ж орел? Я навіть не зрозуміла, про що це вона, а потім зметикувала, пригадавши початок нашої розмови і підіграла їй — а миша де? Думаю, там само, хоч орлів замало довкола, але хижаків — хоч греблю гати. Добре було б не забувати про це, щоб не стати чиєюсь мишею.
Цікаво, цей вислів — «генеральне прибирання» виник на честь якогось особливого генерала? Треба буде неодмінно уточнити, але зізнаюся — обожнюю подумки вболівати за переможця, навіть витрушуючи запорошений килимок біля порогу.
