Підпарканний абсурд
Про хаос у головах і розгубленість міліції
«Ми тут забор охраняєм, дєвушка!» - ця фраза молодого капітана міліції ось уже п’ятий день не виходить з моєї голови. Який забор? Від кого охороняєм? А якби я прибігла до міліціанта із криками, що за мною біжить ґвалтівник, мені теж би відповіли, що «забор охраняют»? Я повідомляю йому про правопорушення (перешкоджання законній журналістській діяльності карається позбавленням волі до трьох років), а він мені таким благальним поглядом, мовляв «не зачіпай мене, я тут тихенько постою, забор поохраняю»…
У неділю 8 вересня в Києві на стадіоні «Спартак» Компартія України і медведчуківській «Український вибір» провели з’їзд компартії та її прихильників, які вони самі назвали «зборами ініціативної групи із проведення референдуму із вступу України в Євразійське економічне співтовариство».
Що це було насправді, має визначити ЦВК. При чому, на думку учасників громадської Коаліції «За чесний референдум», це - точно не початок референдуму. Ця коаліція з'явилася задовго до подій на стадіоні і має на меті змінити закон, оскільки за даними правилами ніякий референдум насправді взагалі неможливий! Та й зрештою суд двічі заборонив ЦВК посилати свого члена (членкиню) на збори до комуністів і медведчуківців. Утім на стадіоні представник ЦВК - Юрій Донченко – таки був, але, за його словами, «як приватна особа». А от виконавця судових рішень червоні «сєсуріті» на стадіон не пустили. Як і - журналістів. У нас і наших колег з 5-го каналу, ТВІ, ТРК Ера, радіо «Свобода», видання «Українська правда» вимагали акредитацію. По-перше, жодне з присутніх під парканом ЗМІ не знали про її існування. А, по-друге, чинне законодавство говорить, що акредитація ЗМІ не є обов’язковою. Спочатку здалось, що вимога міфічної «акредитації», то просто підстава, щоб не пустити ЗМІ. Але як тоді окремим медіа вдалось потрапити на стадіон? Напрошується відповідь – «пустили тих, з якими наперед домовилися про гарний матеріал»! У підсумку «добрі» репортажі подали «Інтер», «ICTV», Вести, Голос.юа…
Чому комуністи не пустили журналістів на стадіон? Не хотіли, щоб ті почули про що говоритиме Симоненко, чи як голосуватимуть «списковані» мрійники про повернення часів ковбаси по 22 копійки за кілограм? Абсурд. Стадіон – не закрита територія. Бажаючим послухати вождя «червоних» достатньо було лише трохи відійди в бік, подалі від шуму машин і галасливих «сєсуріті» з серпом і молотом на грудях.
Не хотіли, аби своїми запитаннями, «телекілери» (як представників ЗМІ величають ветерани української комуністичної партії) бентежили присутніх. Теж абсурд. При бажанні можна було поспілкуватись із кожним хто підходив на стадіон, і з кожним – хто виходив.
Утім як на мене, найцікавіше у всій цій історії, інше, саме поведінка правоохоронних органів. По-перше, вони робили вигляд глухих і німих, коли ми з колегами підходили до них із повідомленнями, що нам перешкоджають виконувати свою роботу. А по-друге, коли ми зателефонували, щоб викликати правоохоронців, ті просто не приїхали на виклик. Відео як Наталя Соколенко телефонує до міліції і повідомляє про правопорушення, яке чиниться на стадіоні Спартак, можна подивитись в інтернеті, увівши в стрічку пошуковика «Женщін ми пускаєм, а мужиков - ні». До речі, Наталі таки вдалось потрапити по той бік «червоного» кордону. Їй зав.ідеологічним відділом ЦК КПУ «товаріщ» Пустовойтов дозволив пройти на тій підставі, що вона «женщіна», а «женщін» вони «пропускають» «мужиков» тільки ні. Як тільки автор матеріалу і ще з десяток дівчат-колег намагались пройти слідом за Соколенко, тут же перед носом виріс «кордон» із міцно сплетених м’язистих рук червоних «сєсуріті». Комуністи вочевидь переконані за євроінтеграцію «лише андрогіни голосують». «Нормальні» б дівчата не відстоювали б свободу сексуальної орієнтації.
Міліціанти, яких в той день до стадіону Спартак зібрали декілька десятків, поводили себе, як приватна охорона комуністів. І цинічно після всього побаченого під Спартаком виглядають для мене «рекомендації» МВС «представникам ЗМІ в разі виникнення подібних інцидентів звертатись до міліції та писати заяви про перешкоджання професійній діяльності». Нібито-журналісти сліпі котенята і не знають про свої права, і як захищатись, коли вони порушуються. Інша справа, що ті, хто мали б нам у цьому допомогти в цей час «забор охраняють».
«Отак я провела ранок учорашнього вихідного дня - під парканом стадіону «Спартак» в оточенні хамовити «червоних».
«...Влада боїться народу! Влада боїться референдуму" - вєщав вождь «червоних» з трибуни. А комуністи - бояться журналістів!». Цей допис я зробила у понеділок вранці на своїй сторінці у Фейсбук. Але за останні 5 днів мені здається він не повний. Журналістів бояться не комуністи. У тому хаосі в голові (чого тільки вартий виступ на тому зібранні Петра Симоненка, який спочатку переконував, що ЄС – це вселенське зло і мракобісся, а потім, захищаючи право комуністів на зібрання, апелював до заяви євро комісара) навряд знайшлося б місце інстинкту самозбереження. Він, здається, у них атрофувався. Інакше як синдромом кролика, який йде до удава, таке наполегливе відстоювання «братнього союзу» не назвеш! Тому таки логічного пояснення, чому «червоні» пішли на принцип із неугодними ЗМІ, як на мене, годі шукати.
А от те, що наша міліція БОЇТЬСЯ виконувати визначені законом обов’язки без «команди», це - беззаперечно. І отой недільній «підпарканий абсурд» тому аргумент!
