Почуття шостого дня
Вони так довго проклинали Гітлера, що прив'язалися до нього та реінкарнували світове зло за кривавими стінами Кремля. Коли дивлюся на роботизовану ляльку, вбрану в однострої російського генерала, яка перевершила Геббельса у мистецтві брехні, розумію – вони прибрали мораль із використання між людьми. Боязнь Путіна над усе. Опустившись нижче за посланця татаро-монгольського війська, не сміють доповідати хану зведення з фронтів. Їм простіше зрівняти із землею «мать городов русских», історичну «новоросію», могили своїх предків, ніж не виконувати злочинний наказ.
Чим більше військ, тим більше насильства та крові. Чим більше крові, тим більше ненависті та опору. Пам'ятайте: «пусть ярость благородная вскипает как волна, идет война народная, священная война». Радянська пісня часів другої світової спецоперації тепер не стосується росіян, переможців старого фашизму та активних посібників нового. Їм потрібно більше ракет, більше «ураганів», більше варварства для знищення нас і себе. Заради чого? Вони не знають. Терористи-смертники – бійці Аллаха, фанатики. Ці ж не фанатики, просто олов'яні солдатики. Куди послали в скринці, туди й прибудуть.
Шостий день Україна та кожен із нас втрачають близьких, майно, зв'язки з колишнім життям. Плани відкинуті, мрії забуті, емоційний світ скорочується до одного бажання – знищити всю цю погань.
