Про «цивілізацію» плагіату
В інформаційному просторі України, на жаль, діє чимало осіб, які невпинно працюють над зниженням національної самооцінки українців. А низка «українських» телеканалів постійно надає їм для цього трибуну. Йдеться не тільки про дифамацію, висміювання і дискредитацію української культури, історичного минулого, сучасності, але і про постійне звеличуванні Росії, її мистецтва, науки і техніки, всіляких реальних і уявних «досягнень». Наприклад, ціла група «експертів» телеканалу NEWS ONE спеціалізується на доведенні нікчемності і безперспективності розвитку українського суспільства без «чуйного керівництва» з боку Кремля. У всіх у них один рефрен: «Нам без Росії не жити».
Причому сама РФ подається як якась вершина, еталон і зразок усіляких культурних і науково-технологічних перемог. Цю ситуацію обтяжує те, що у вітчизняних ЗМІ майже не дається відсіч таким ідеологічним намірам. Тим більше в дефіциті серйозні, ґрунтовні і фактологічно сильні тексти, програми, дослідження, які розкривають очі на історичну реальність і руйнують пропагандистські міфи. На щастя, одна така робота вже є. Це книжка українського письменника і публіциста Володимира Селезньова «Кремлівській плагіат від «шапки Мономаха» до кепки Ілліча», що вийшла в 2017 році в тернопільському видавництві «Мандрівець». Селезньов переконливо «роздягає» імперські вигадки, які за багато століть набули характеру мало не істини, загального місця і навіть історичної банальності («це ж усе відомо!»). Кожен з 19 розділів його книжки присвячений одній із підвалин імперської міфології: «Шапка Мономаха», «Московський Кремль», «Герб Росії», « Російський триколор», «Ватник і вушанка», «Російська зброя», «Великий і могутній», «Самоназва Росії» тощо.
У передмові Володимир Селезньов пише: «Нині, як і кілька століть тому, в Росії дуже люблять говорити про її самобутність, винятковість, про оригінальність і велич російської культури. Однак якщо подивитися, наприклад, на московський Кремль, то можна помітити його разючу схожість із міланським замком Кастелло Сфорцеско. Сучасний державний прапор російської Федерації нагадує прапор Нідерландів, а легендарна російська тільняшка надто вже схожа на смугасту сорочку бретонських рибалок. Звідки ж узялася така разюча схожість? Справа тут зовсім не в спільному походженні, якого у Росії з Європою не так вже і багато. Пояснюється цей феномен досить просто - тут банальний плагіат.
Якщо уважно придивитися до характерних «російських брендів», то з'ясується, що якщо не все, то принаймні дуже багато, починаючи з державних символів і закінчуючи матрьошками і самоваром, Росія просто запозичила у чужинців як на «загниваючому Заході», так і на «дикому» Сході. Навіть свою історію Російська імперія списала, як недбайливий школяр.
До речі, і це вельми показово, у Володимира Селезньова є низка однодумців із самої російської культурно-історичної традиції.
Наприклад, Петро Чаадаєв, російський патріот, учасник Бородінської битви, якому Пушкін адресував своє знамените «Мой друг, Отчизне посвятим души прекрасные порывы!», писав: «Придивіться добре, і ви побачите, що кожен важливий факт нашої історії прийшов ззовні, кожна нова ідея майже завжди запозичена». А Іван Тургенєв стверджував: «Старі наші вигадки приповзли зі Сходу, нові ми з гріхом навпіл із Заходу перетягнули, а ми все продовжуємо говорити про російське самостійне мистецтво!».
Дійсно, про яку російської самобутності можна говорити, якщо і сам московський Кремль побудували італійські архітектори Аристотель Фіораванті, Марко Руффо, П'єтро Антоніо Соларі, Алевіз Фрязін і Бон Фрязін. Спочатку московські князі доручили будівництво російським майстрам Кривцову і Мишкіну. Але у тих споруди завалилися при перших же підземних поштовхах (але ж Москва далеко не найбільш сейсмічна зона!).
Є в книжці Селезньова не менш цікаві факти сучасної історії. Наприклад, про таку гордості Росії, як автомат М. Калашникова. Щоправда, ті, хто пишається, або не знають, або приховують інформацію про те, що з 1946 року «підмайстром» у малограмотного старшого сержанта Калашникова примусово працював німецький конструктор стрілецької зброї 63-річний Гуго Шмайсер, розробник штурмової гвинтівки німецького вермахту Sturm Gewehr-44 (StG-44). Всі її креслення і 50 зразків після війни були передані Радянському Союзу. «Передали» СРСР і самого Гуго Шмайсера, який був відправлений на роботу і проживання в місто Іжевськ. Крім Шмайсера, в СРСР працювало не менше 474 німецьких фахівців в галузі стрілецької зброї. Серед них і творці легендарного німецького кулемета Вернер Грунер і Курт Горн. Калашников же, маючи десятки заводів і конструкторських бюро, з 1947 по 2013 рік ніяких нових зразків зброї не створив, крім постійних модифікацій все того ж АК-47...
Підсумком усіх цих сумнівних досягнень могла б стати оцінка Івана Тургенєва, який 1851 року відвідав Велику виставку промислових робіт всіх народів у Лондоні і так описав свої враження: «Відвідав я цієї весни Кришталевий палац біля Лондона; в цьому палаці поміщається, як вам відомо, щось на зразок виставки всього, чого досягла людська винахідливість, - енциклопедія людства, так би мовити треба. Ну, походжав я, ходив повз усі ці машини і знаряддя, і статуї великих людей; і подумав я в ту пору: якби такий вийшов наказ, що разом зі зникненням будь-якого народу з лиця землі негайно мало зникнути з Кришталевого палацу все те, що той народ вигадав, - наша матінка, Русь православна, провалитися б могла в тартари, і жодного цвяшка, жодної булавочки не потривожила б рідна: усе б спокійнісінько залишилося на своєму місці, бо навіть самовар і постоли, і дуга, і батіг - ці наші знамениті продукти - не нами вигадані. Подібного досвіду навіть з Сандвічевими островами зробити неможливо; тамтешні жителі якісь човни та списи винайшли: відвідувачі помітили б їхню відсутність...»
Як справедливо зазначає автор рецензованої книги: «Дійсно, вклад Росії у світовій технічний прогрес дуже перебільшений, а всі «геніальні» російські ідеї були просто запозичені, а то й украдені в епоху радянського технологічного шпигунства.
Що ж, Володимир Селезньов зробив величезну і надзвичайно корисну для українців роботу. З його книжкою обов'язково варто ознайомитися. Згадаймо пораду Кобзаря: «Учитеся, брати мої, думайте, читайте…»
