Пролітаючи над гніздом стерха
«Госкино» висунуло стрічку «Сонячний удар» Микити Михалкова на «Оскар» від Росії в номінації «Кращий фільм іноземною мовою», проте сам російський режисер не вірить, що члени Американської кіноакадемії ухвалять рішення номінувати його на головну кінопремію світу. На думку Михалкова, на рішення щодо «Сонячного удару» вплине його особиста позиція з українського питання.
«Я впевнений, що ми не потрапимо до шорт-листа «Оскара». Я вже не кажу про смаки, але я в «чорному списку» України, це ж політика», — скаржиться режисер одному з російських агентств.
Згадую великого Мілоша Формана та його фільм «Пролітаючи над гніздом зозулі», який зібрав всі 5 головних премій Американської академії кіномистецтва «Оскар»: за кращу стрічку, режисуру, кращий сценарій і гру двох акторів. Які обставини могли перешкодити Форману отримати ці премії?
Незручно порівнювати два твори кіномистецтва, які неможливо порівняти. Річ не тільки в касових зборах, самоокупності й місці в підручниках з кінематографії. До речі, стрічка «Сонячний удар», на створення якої витратили $ 25 млн., зібрала в прокаті менше $ 2 млн. Річ не у викинутих у російську трубу грошових коштах. Грошей для лояльних до російської влади глашатаїв на разі вистачає. Просто не можна порівняти культурний феномен з вульгарним анекдотом, гімн свободі та людській совісті з позбавленою смаку лірикою «облізлого пана».
Відсутність внутрішньої цензури зіграла злий жарт із вправним режисером, чия творча вдача залишилася в минулому. Придворний художник цілковито підтримує «собирателя земель русских» у цивільному. Він за «русские земли» за межами федерації, за Крим, за духовність, за відродження села... Він просто «за»! І це його принципова позиція, що дозволяла ласкавому теляті завжди бути поруч із годівницею за будь-якого режиму.
Коли режисура перетворюється на хобі, то для повного щастя не вистачає визнання. Визнання Михалков шукає на Заході та в США, які він так ненавидить, але ті далекі від політкоректності, й кінострічка, швидше за все, нічого не отримає.
Знущання над текстами й смислами Буніна. Нехтування внутрішньою достовірністю заради зовнішньої яскравості. Вульгарність і нескінченні самоповторення й наслідування... Ще одна спроба старіючого режисера розповісти про загибель старої Росії і про глобальну російську катастрофу.
Біль за вітчизну «розмазаний» по фільму великим шматком вершкового масла, і цей бутерброд автор намагається згодувати масовому глядачеві, який довіряє тільки Путіну і з білогвардійців пам’ятає хіба що військового реконстуктора Гіркіна, який сміливо ховався за спинами мирних жителів Слов’янська та Донецька.
Стомлений сонцем свого генія волохатий джміль отримав сонячний удар від патріотичного пафосу, якому не повірив навіть свій глядач, видресируваний кисельовими та соловйовими. Просунута «меншість» не прийняла, а широка аудиторія не зрозуміла.
Михалков журиться за втраченим раєм дореволюційної Росії, а фільм із життя маленького містечка на березі Волги знімає біля Женевського озера. Це можна сприймати як розвиток ідеї імпортозаміщення в кіномистецтві, спробу позначити нове сакральне місце.
Для Буніна Росія загинула 1917 року. А Михалков любов до патріархальної Росії проніс через своє сите православне і піонерське життя за часів Союзу. Тепер автор фільму є палким прихильником режиму, який напряму вийшов із радянської шинелі. У цьому полягає парадокс митця, який несамовито готовий співпрацювати з будь-якою владою.
Мистецтво Микити Сергійовича полягає в тому, щоб вірно служити монархові доти, доки Господь покличе одного з них до себе.
Уміння відмежуватися від навколишнього світу вдаваною німотою — особливий вид мистецтва, яким Михалков володіє віртуозно. Вкотре митець у своєму фільмі відправляє пароплав, що приречений потонути. В одному тільки помиляється Михалков, що пароплав, який відплив від берега, — не художній вимисел, а об’єктивна реальність. І місце Михалкова не на на пристані, а поруч з каютою адмірала ...
За невидимим парканом знаходяться володіння стерха, дуже схожі на величезну лікарню. Більшість пацієнтів перебувають у лікарні за власним бажанням і борються не за свободу, а за можливість дивитися на оскаженілий телевізор у будинку для душевнохворих. Телевізор увімкнено, панове! Кіно обов’язково відбудеться. Причому в кожного своє ...
