Просто бюрократизм і хамство? Ні, щось більш значне та небезпечне
Про ганебну ситуацію, коли вдову Джеймса Мейса Наталію Дзюбенко-Мейс президентська охорона та «дивні заклопотані людці із стосами списків» не пропустили на відкриття виставки «Люди правди» в Музеї Голодомору, написано і сказано багато. Було навіть публічне вибачення заступника глави адміністрації президента Ростислава Павленка: «Мені, як колишньому студенту пана Джеймса, особливо недобре шукати пояснень тому, що сталося. Скажу лише, що Вас було запрошено. А чому сталась така несправедливість – з’ясовуємо. З наслідками».
Що ж, могло бути й гірше. «Нагорі» могли б і проігнорувати аморальні та вкрай бюрократичні дії тих от «дивних заклопотаних людців», попри весь негативний резонанс таких дій. Але цей брутальний інцидент наводить не лише на роздуми про моральність української політики і про хамство владної бюрократії, де такі, як Ростислав Павленко – поки що радше винятки, ніж правило. Має йтися ще про один урок зі скоєного 28 листопада «людцями».
Що сталося того дня біля Музею Голодомору? Склалася, якщо спробувати дещо узагальнити, нестандартна ситуація. При цьому Наталія Дзюбенко-Мейс, яку «людці» не захотіли навіть шукати у списках запрошених, намагалася пояснити їм та президентській охороні, хто вона така: «Я принижено тупцяла перед ними добрих півгодини, показувала паспорт, показувала на плакат свого чоловіка і намагалася пояснити, що я його дружина, що, зрештою редактор-упорядник його книг, що редактор книги Лідії Коваленко і Володимира Маняка, що я щойно з відрядження, де проводила вечори пам’яті у школах, бібліотеках, що я мушу там бути, бо мене чекають журналісти і взагалі я маю право…»
Що мали би зробити «людці» (очевидно, з протокольної служби) та апарат охорони (передусім останній)? Майже миттєво й адекватно відреагувати на нестандартну ситуацію. Адже таких ситуацій різного плану і з різних причин може виникнути скільки завгодно. Тож потрібна блискавична орієнтація в ситуації служби охорони (якщо не можуть «розрулити» нижні чини, повинен стало працювати зв’язок з командуванням різних рівнів), потрібна не менш блискавична реакція «верхів». На це не те що півгодини не потрібно – і п’яти хвилин. І все, інцидент розряджений, ситуацію залагоджено…
Ще раз підкреслю: не має великого значення, якою виглядає нестандартна ситуація. Головне – повинні існувати алгоритми швидкого й ефективного розв’язання таких ситуацій, які в жодному разі не можуть зводитися до ігнорування раптово виниклих проблем, як це сталося 28 листопада.
Тут виникає ще одна проблема. Якщо служба охорони не розуміла, що вона брутально «підставила» президента, то всіх причинених до інциденту слід негайно гнати. Якщо ж представники служби розуміли це і продовжували «гнути лінію», то їх слід не просто гнати, а провести ретельне службове розслідування, прокрутивши на поліграфі: навіщо підставили? з якою метою?
Бо ж немає нічого більш спокусливого для недругів, ніж використати у своїх цілях зарозумілість і неефективність певних служб, покликаних ретельно захищати безпеку «неслухняного» глави сусідньої держави…
На загал, тут вибаченнями від Ростислава Павленка вже не відбудешся. Тут потрібно ретельно розібратися в тих загрозах, які створюють президентові України як бездумні дії, так і пихата бездіяльність його охорони та деяких «людців» зі структур адміністрації.
