Раб, який царює
Усе в цьому світі не нове, і так чи інакше, колись траплялося. До болю схожі події та персоналії зринають раз-по-раз. Хоча, так би хотілося дізнаватися багато про що лише з книг…
Сьогодні, коли події на вулицях жахають, коли людей калічать, викрадають і залякують, багато хто все частіше озирається на можновладців – чому вони не реагують? Чому немає поступок, перемовин, чому зупинка кровопролиття і відвернення найгіршого – громадянської війни – не стає пріоритетом для політиків усіх рівнів та кольорів? І чому мовчить головний політик країни – її президент?
Логіку його слів та вчинків багато хто намагається відшукати, але ніхто не знаходить. При цьому, глибоко в серці жевріє надія, чи щось уже менше за надію, що будуть поступки і пом’якшення позиції… Але цього не стається, і я, здається, нещодавно прочитав – чому саме.
Книга англійця Ред’ярда Кіплінґа, видана 1919 року отримала назву «Inclusive Edition», бо включила у себе масив віршів, які творилися з початку століття і до 1918 року. Частина з них входила у збірки того часу, частина – ні. Кіплінґ у ці роки переживав чи не найбільші потрясіння – і особисті, і світоглядні. Загибель сина, Перша світова війна, втрата впливу Британської імперії… І ще, як це не дивно, падіння імперії Російської і прихід до влади комуністів. Остання тема викликала у поета промовисту реакцію, про яку я ще колись розповім, але один з них вмістив геніальну і цілісну формулу, яка пояснювала дії влади нового типу – «раб, який царює»…
Горе тим, над ким царюватиме раб! – застерігає Кіплінґ. Але навіть не він винахідник цього поняття. Про «раба на царстві» він сам прочитав у «Приповістях Соломонових», а тоді описав, додавши до біблійного сюжету враження про те, що бачив сам. І про те, що бачимо ми, як виявилося, аж через сто літ…
Трясеться земля під трьома, і під чотирма, яких знести не може вона: під рабом, коли він зацарює, і під нерозумним, як хліба наїсться, під розпусницею, коли взята за жінку, і невільницею, коли вижене пані свою! (Книга Приповістей Соломоних 30:21-23, пер. І. Огієнка)
Три речі ангел Божий
Записує у звіт,
Четверту з них не може
Стерпіти білий світ.
Три кари ангел знає,
Що людство їх знесе,
Та раб, який царює,
Страшніший за усе.
Служницю господиня
Премудрості навчить.
Натопче пузо дурень –
Ляга і мирно спить.
Розпусна віддівує,
Та й шиє пелюшки.
Лиш раб, який царює,
Рабом є навіки.
Рука його лінива,
Хода його тремка,
Ротяка галаслива,
Але кишка тонка.
Він вірить, його влада,
Щоб бити і лякать,
Йому не треба правди,
Суди при нім мовчать.
Усе життя колишнє
Він панові служив,
Тримався його рішень,
За спиною тремтів.
Тож нині, як зачує,
Що смаленим несе,
То раб, який царює,
На інших скине все.
Брехливі клятви в нього,
Довіра – нетривка,
Боїться він усього,
Від правди утіка.
Та ж шобла ним керує,
Яку собі завів…
Бо раб, який царює,
Найбільший із рабів.
