Розкопки на Поштовій
Хроніки колективного безумства
«10–16.08.2018»
Анонсована на цей вівторок прес-конференція науковців Інституту археології Національної академії наук, присвячена археологічним розкопкам на Поштовій площі в Києві, на думку абсолютної більшості журналістів, загрожувала бути нудною. Мало того, що Інститут заздалегідь розповсюдив у мережі лист, у якому виклав офіційний погляд експертів як про самі розкопки, так і про перспективи створення на їх основі Музею, так ще й ці академічні мужі рідко вміють бути цікавими та спілкуватися доступною для розуміння журналістами та широкою публікою мовою. — Ось, наприклад, згаданий мною лист Інституту археології, якщо взяти до уваги реакцію на нього значної частини громадськості, не для всіх хоч трохи був зрозумілим. Щоб відповісти на питання, і була скликана ця прес-конференція, що замість серйозної розмови переросла в брудний скандал.
Скандал цей спричинили зовсім не науковці. Разом із журналістами на прес-конференцію прийшли два десятки т.з. активістів, що протягом останнього року перетворили розкопки на Поштовій у свою приватну власність, а гасло створення на їх базі Музею в ще один Дитячий хрестовий похід. Прийшли, щоб заявити про свою категоричну незгоду з експертною думкою науковців щодо дати та місця Хрещення Русі, а також попередити, що вони не допустять «неправильних» археологів від Академії наук на розкопки. Все це, щоб ніхто випадково не почав сміятися над, м’яко кажучи, наївністю їх претензій, неначе розмова відбувалася мало не з путінською агентурою, підкріплювалося словесними та фізичними погрозами. Здається, в нашій країні ще жодний пов’язаний із археологією й історією науковий захід настільки не нагадував знаменитий «Мавпячий процес» між віруючими креаціоністами та прихильниками еволюційної теорії походження людини. Хіба що лише до суду поки що не дійшло.
У чому сутність того, що відбувається. З 2015 року на місці будівництва торговельного центру на Поштовій площі відбувалися археологічні розкопки. Місто спершу уклало угоду з ДП «Центр археології Києва Інституту археології НАН України» (всупереч назві до Інституту археології стосунку не має), а пізніше, з нікому невідомим ТОВ «Науково-практичний центр реконструкції історичного середовища»; втім, у обох випадках дозволи на розкопки отримувала одна і та сама людина. Досить швидко на місці розкопок були виявлені спершу залишки портових споруджень XVIII століття, а пізніше, що стало для археологів сюрпризом, дерев’яні залишки складських приміщень ХІІ століття (про те, що це складські приміщення, свідчило планування та відсутність печей, тому це були господарські споруди, а також знахідки товарних пломб). Унікальність цих знахідок полягала виключно в тому, що до цих часів учені не знали, що на цій території була міська забудова. Щодо решти, то ці знахідки, у порівнянні з іншими розкопаними ділянками стародавнього Подолу, були досить скромними.
Із цього місця і починається наша історія. Як повинен був би вчинити керівник розкопок згідно з законом. — Подивимося на прикладі однієї археологічної сенсації, яка сталася в Києві цими днями. Йдеться про розкопки кам’яних фортифікаційних споруджень Києво-Печерського монастиря ХІІ століття, про які преса довідалася останніми тижнями. Унікальність цієї знахідки полягає в тому, що кам’яних фортифікаційних споруд у домонгольській Русі відомо трохи більше ніж десять, і більшість із них міститься за межами України. Що зробили автори цієї сенсації — співробітники Національного заповідника Києво-Печерська лавра? Склали детальний документований звіт знахідки. Створили її тривимірну комп’ютерну модель. Передали результати розкопок колегам із наукових установ України та міжнародним експертам, щоб звірити свої висновки з їхньою кваліфікованою думкою. Запросили експертів на місце знахідок і ознайомили їх з усіма отриманими в результаті розкопок матеріалами. Отримали рекомендації щодо консервації та музеєфікації об’єкта, на підставі яких найближчими кількома роками на місці знахідки з’явиться унікальна експозиція (критий склом павільйон), до якої входитимуть фундаменти стародавньої кам’яної стіни Лаври, а також залишки склоробної майстерні ХІІ століття. І все це без галасливого скандалу, втручання преси й активістів, усього-на-всього лише дотримуючись установленої процедури.
Але на Поштовій площі щось пішло не так. За три роки Інститут археології НАН України, як того вимагає закон, так і не діждався яких-небудь наукових звітів про розкопки, а також знахідок, довідуючись про них лише на підставі особистих розмов і з преси. Ледь тільки були зроблені перші знахідки дерев’яних споруд, автор знахідки почав вимагати їх негайної музеєфікації просто на місці, хоча, як свідчить міжнародний досвід, консервація деревини вимагає її тривалої витримки в спеціальних розчинах. — Тобто, щоб уникнути її неминучого руйнування від контакту з киснем (від якого раніше їх оберігала глина), дерев’яні конструкції мають бути вилучені із землі, розібрані на частини та на довгі місяці занурені у спеціальні ванни. В Україні такі технології поки відсутні, але за три роки розкопок, якби вчасно були здані звіти та запрошені експерти (а наші співвітчизники мають досвід таких робіт за кордоном, зокрема, у Швеції), дерев’яні конструкції на Поштовій можна було б спробувати врятувати. Але автори розкопок вважали за краще поділитися інформацією лише з пресою та сумнівного походження «активістами», для яких створення Музею на Поштовій є зовсім не способом збереження знахідок, але лише інструментом заробити як мінімум популярність на боротьбі проти спорудження на цьому місці ТРЦ.
До чого все це призвело. Попри чинну угоду й освоєні мільйони, протягом останніх двох років подальші дослідження на Поштовій площі практично не проводилися. Чому потрібні подальші розкопки? Тому що Поділ — це особливе місце. Через постійні катастрофічні підтоплення, які траплялися тут до будівництва греблі Київської ГЕС, культурні шари тут можуть розділяти метри намитого Дніпром піску. І під знахідками ХІІ століття, кількома метрами нижче, цілком можуть ховатися залишки забудови ХІ, Х і навіть ІХ століть. Якби розкопки велися як належить, залишки споруд ХІІ століття мали б бути занурені у ванни зі спеціальним розчином; місце розкопок і конструкції ТРЦ, що вже є над ним, додатково укріплені палями, а археологи вже заглибилися б мінімум метри на три. Хто знає, які сенсації чекають там науковців?! Замість цього, вже відкопані знахідки ХІІ століття раз у раз підтоплюються, деревина гниє, а культурний шар щодня руйнується «екскурсіями», що їх водять сюди «активісти».
До речі, щодо цих «екскурсій». Неминучим наслідком того, що замість експертів-археологів керівництво розкопок на Поштовій площі віддало перевагу журналістам і екзальтованим активістам, стало поширення в медіапросторі псевдонаукових міфів довкола відкопаних знахідок. Головним серед них стало твердження, що саме тут — на місці Поштової площі — відбувалося хрещення Русі. На сьогодні «активісти» спираються в такому твердженні на документ, який вони називають «експертним висновком Інституту історії України й Інституту філософії НАН України». Чому в лапках? Тому що ці академічні установи до цього документа жодного стосунку не мають. Будь-який офіційний експертний висновок академічного інституту затверджується або на Вченій раді, або як мінімум на засіданні наукового відділу, що спеціалізується на цій проблемі, витяг із протоколу якого завіряється згодом ученим секретарем цієї наукової організації. Замість цього, те, що називають «Експертним висновком» двох академічних інститутів, усього лише кілька аркушів папера, підписаних двома філософами, трьома істориками, жоден з яких навіть віддалено не є експертом з цієї проблеми (два фахівці з історії України ХІХ—ХХ століть і один сфрагіст — фахівець з українських стародруків козацьких часів), і самою головою «активістів» пані Гончаренко (більш відомою під псевдонімом Аннабелла Моріна), що вдає з себе фахівця-краєзнавця. Зрозуміло, як окуліст не може лікувати зуби, так і фахівець з історії України ХІХ—ХХ століть не може вважатися скільки-небудь кваліфікованим експертом з історії Русі. Тому, передбачаю, що троє моїх колег, порушивши професійну етику, підписали цей більш ніж сумнівний документ саме через незнання, виключно зі щирих симпатій до декларованих «активістами» цілей. Але в питанні, де і коли відбувалося Хрещення Русі, ці троє істориків (не кажучи вже про філософів, що підписали документи) — такі ж дилетанти, як і самі «активісти». Як був би некомпетентним я сам, як і співробітники Інституту археології, візьмися ми кваліфіковано стверджувати про документи, скажімо, часу Української революції початку ХХ століття.
На жаль, «активісти» готові слухати лише тих, хто поділяє їхні власні погляди, і їх ніскільки не тривожить, що ці їхні погляди не підтримує жоден скільки-небудь кваліфікований у цьому питанні експерт. Ба більше, будь-яка спроба фахівців указати їм на помилки, будь-яка спроба співробітників Інституту археології зробити нарешті фахові розкопки на Поштовій і спробувати врятувати старожитності, що гинуть там, у їхній міфологізованій реальності постає виключно як намір знищити вже відкопані знахідки та побудувати на місці них ТРЦ. Їх ніскільки не хвилюють ні технологія консервації археологічних знахідок, ні продовження досліджень, ні дотримання потрібних згідно з законом і здоровим глуздом процедур створення музею (а музей, це не лише накритий склом експонат, а й ціла наукова установа, що опікується збереженням і дослідженням цих експонатів) — усе сприймається в багнети. Що б у цьому напрямі не робилося, вони хочуть музей виключно за помахом чарівної палички, тут і зараз. А інакше, як собака на сіні, вони мають намір і надалі не підпускати до розкопок на Поштовій нікого, окрім тих організацій, що провалили дослідження 2015—2018 років і втратили через допущені ними грубі порушення ліцензії на проведення археологічних розкопок.
Після фактично зірваної прес-конференції в Інституті археології, виконуючий обов’язки завідуючого сектором археології Києва Інституту археології НАН України Всеволод Івакін заявив, що подальші розкопки на Поштовій площі не вестимуться без узгодження з активістами. Висловлю сумнів, що таке узгодження досяжне. Скандально відома лідер ГО «Почайна» Ганна Гончаренко (Аннабелла Моріна), що до цього часу керувала «активістами» на Поштовій, напередодні заявила про свій намір вийти з руху. Зате під документами з наступними вимогами до міської адміністрації з’явилися підписи інших організацій. Наприклад, Всеукраїнської громадської організації з гучною назвою «Коаліція учасників помаранчевої революції» — відвертих тітушок, що багато років заробляють на шантажі забудовників і підгодовуються час від часу організацією масовок на сумнівних політичних акціях. Схоже, з керівництва громадського руху за створення Музею на Поштовій поступово витісняють зацікавлених переважно в самопіарі «активістів», і на першому плані з’являється виключно фінансове питання. А значить, ситуація довкола Поштової лише нагнітатиметься. А як же музей? — запитаєте ви. А музей, як і продовження археологічних досліджень на Поштовій, почекає. Що б «активісти» не писали на своїх плакатах, головна мета їхніх нинішніх керівників інша.
