Самовбивча благодушність
Все йде своїм звичаєм. Опозиція то блокує парламент, то вже не блокує. Луценко на радощах від звільнення проголошує третю республіку. Кожного тижня черговий діяч розповідає, що саме він уже точно висуватиметься в мери Києва, після чого його колеги дають зрозуміти, що колега пустив вітри у калюжу і що ще нічого не вирішено. Регіонали голосують рогами і копитами на виїзних засіданнях. Азарова знову висміюють за лопати. Десь проходять якісь мітинги.
І ніхто, жодний собака, не переймається тим, що вся країна, всі ми знаходимося на краю ями, глибшої за яку не було за всі 20 із гаком років незалежності. І це не напад алармізму, а більш ніж реальна небезпека.
Оскільки ні зла, ні терпіння пояснювати прописні істини в мене особисто вже не вистачає, передовірю це чудовій людині, блоггеру, засновнику сайта «Дурдом» Роману Шрайку:
«Невдовзі у нас літо. А влітку в нас очікується референдум. Не секрет, що одним із пунктів референдуму заплановано парламент із 300 депутатів, який повністю обиратиметься за мажоритаркою.
Сенс у тому, що при пропорційній системі виборів опозиція отримала б у парламенті більшість. Зараз сумарний рейтинг трьох опозиційних партій близько 55%, а ПР та КПУ — близько 40%.
За змішаною системою у жовтні 2012 року влада змогла нашкрябати теоретичну більшість, яка на практиці ніяк до парламенту не з’явиться /.../. Нові ж вибори за змішаною системою дадуть владі ще гірший результат...
А ось повна мажоритарка — роздолля. Можна пропихувати місцевих бугрів, залежних від влади, можна стимулювати висунення декількох опозиціонерів на округ, можна фальсифікувати. «Беркутові» можна вриватися на дільниці, а судам анулювати програшні протоколи. Врешті-решт, можна взагалі визнати вибори в окрузі як такі, що не відбулися, і навіть постфактум позбавляти неугодних депутатів мандатів.
Гуляй, регіональна душа!
Ви сумніваєтеся, що за допомогою таких хитрувань регіонали зможуть отримати 200 голосів із 300? Я — ні.
А потім ця конституційна більшість плюс механізм кишенькових референдумів зможе в країні все. Хоч обирати кожного разу Януковича в парламенті, хоч коронувати його і визнати «генієм усього людства».
Про закон про референдум, який було прийнято під шум баяна восени 2012, вже писали багато. Про купу неконституційних положень (до речі, чому й досі ніхто не звернувся до Конституційного Суду?), про те, що опозиція і спостерігачі ніяк не можуть юридично впливати на проведення референдуму і про багато що інше.
Суть проста — референдум, згідно з цим законом, може провести тільки влада і результати встановити тільки влада.
Під час одного з ефірів я запитав у опозиціонерів: чи є у них план, щоб перешкодити проведенню такого референдуму? Щось конкретне почув лише від одного свободівця — вриватися на дільниці й зривати...
Насправді, всього цього «головняка» не було б, якби виборці у нас були трохи доросліші соціально.
Ось зараз їм скажуть:
— Ви хочете, щоб замість 450 дармоїдів у вас було всього 300?
— Авжеж, — скажуть виборці.
— А хочете, щоб ці 300 були ближче до народу, щоб були прив’язані до округів?
— Авжеж, — скажуть виборці й отримають конституційну регіональну більшість і царя без царя в голові.
На жаль, ми як суспільство на разі діти. Але нам потрібно якомога швидше дорослішати.
Від себе додам, що якщо хтось думає, що ці плани дуже фантастичні й що у влади не вистачить ані ресурсів, ані нахабства витерти ноги об Конституцію, то поспішу розчарувати: вистачить і одного, й другого. «Виїзне засідання» Ради це вже підтвердило. А Конституційний суд, як нам відомо, охоче і швидко проштамповує будь-яку законодавчу маячню, яка йде від влади. Прецеденти вже були.
Про це потрібно не просто говорити — а кричати. Щосили причому. Бити на сполох. Оголошувати мобілізацію, загальний страйк. Я не знаю, що. Але терміново.
Тому що Білорусь, люди добрі, — це дуже, дуже, дуже невесело.
