Скажіть те саме, тільки складніше!
Скажіть те саме, тільки складніше, — не раз почує український науковець від свого рецензента. Ймовірно, пишучи наукову статтю, автор уявляв не лише вузьке коло колег-фахівців, а й дещо ширшу аудиторію світу зовнішнього, а це вже науковий гріх. Таке бунтарство не лишається непоміченим, хто б тим революційним автором не був — недосвідчений магістр чи впевнений професор.
Звичайно, терміни існують і вправно їх використовувати — завдання вчених та спеціалістів. Проте, адекватний науковий вокабуляр (чому б і його не назвати просто — словником) міг би значно потоншати, якби вітчизняна наука повернулася до принципів інтелектуального гуманізму.
Погоджусь, “інтелектуальний гуманізм”, “двигун внутрішнього згорання” чи “паралелепіпед” нехай лишаються складнішими конструкціями, які має знати той, хто хоч по кісточки, та все ж заходить у свою науку. Проте, навіщо називати “руку” - “верхньою кінцівкою людини”, а “гарний текст” - “естетично ефективним продуктом мовленнєвого процесу”? І множаться наративи, сповнені сплутаних імпліцитних смислів, що разом творять псевдонауковий антидискурс (ви ж зрозуміли, я іронізую, бо раз нічого не зрозуміло — значить точно розумно написано)!
І в час коли західна наука (яка й без того мала досить дружній інтерфейс (без цього запозичення не обійтися)), поступово скидає з себе, наче зміїну шкуру, багатоповерхові синтаксичні структури зацементовані на складних синонімах простих слів, українська наука її лише натягає. Щоб не дай Боже, хтось не ініційований не зрозумів, про що йдеться.
Експерт — той, хто вміє розповісти просто про складне, — мали б повторювати ми. Натомість неписане правило дослідницького сьогодення: експерт — той, хто вміє розповісти складно про просте. От і виходить, що в науці ми радше практикуємо закриття, ніж відкриття її досягнень для широкого загалу.
