Слова чи зобов’язання?

Олег Коцарев

05 квітня, 13:50

Нещодавно відбулося засідання Міжвідомчої комісії з питань розвитку книговидання та книгорозповсюдження за участю представників книжкового ринку, міністра культури В’ячеслава Кириленка, людей з Держтелерадіо та інишх державних структур. Засоби масової інформації досить активно повідомили про цю подію, але зупинилися здебільшого тільки на одному факті: оголошенні про намір ліцензувати книжки, що завозяться з Росії. Між тим, на засіданні обговорювалися та декларувалися й інші речі, про які незайве буде розповісти всім, хто цікавиться становищем і перспективами української книжки.

Почнемо з тенденцій. Книжковий ринок почувається погано, як це й мало би бути за логікою в часи війни. І зростання суспільного інтересу й уваги до літератури, виразно фіксоване в інформаційному просторі від початку Революції гідності, схоже, зовсім не рятує ситуацію в загальнонаціональному масштабі. Всі, хто виступав на засіданні комісії, посилалися на статистику (на жаль, її не розповсюджували), яка свідчить про істотне падіння накладів, кількості назв видаваних книжок і продажів. Генеральний директор «Фоліо» Олександр Красовицький навіть навів оцінку, відповідно до якої за перші три місяці 2015 року маємо падіння накладів утричі, а накладів українською мовою – в чотири рази. Люди купують менше книжок, а ціни не надто відрізняються від 2013-2014 років (при істотному зростанні виробничих витрат, зокрема серйозними проблемами з папером, які теж є небезпекою для української книжки). Красовицький анонсує масове банкрутство видавництв і книгарень.

Цікавий момент: при загальному спаді є дані про деяке зростання продажів у великих містах. Якщо такі дані точні, то вони і є наслідком згаданої уваги до літератури в драматичних історичних обставинах. А ще – це чергове свідчення шаленого розриву в стилі, способі життя, взагалі в соціальних обставинах кількох найбільших українських міст і решти території країни. Шаленого контрасту, наслідки якого можуть бути непередбаченими.

На цьому тлі буйно квітне, так би мовити, неофіційний книжковий ринок. Це й інтернет-піратство, і завезення книжок із Росії (що робить проблематичною будь-яку статистику про те, скільки читають українці). Офіційно російський імпорт зменшується, але, вважають учасники засідання, зменшується він через те, що значно більше стали завозити поза державним контролем. Робиться це дуже просто, оскільки, відповідно до митних правил, кожна людина може привезти в Україну до 50 кілограмів книжок сумою до 500 євро «для себе». Це не рахуючи класичної контрабанди. Є оцінки, що цього року такий неофіційний імпорт становитиме 4/5 всього, що завозиться з Росії. А російська книжка в цілому продовжує домінувати в більшості галузей. Ясна річ, що це – додаткове поле і для антиукраїнської пропаганди, яке росіяни та їхні колаборанти не забувають використовувати.

Проблеми і з бібліотеками. Вони продовжують страждати від незручних тендерних механізмів, мають замале фінансування й укомплектовані, на думку експертів, у 70 разів гірше від міжнародних норм. Хоча тут тенденції 2015 року нібито оптимістичні. Найгірші показники були у 2013-2014-х роках і ситуація потроху виправляється. Принаймні так вважає той-таки Олександр Красовицький.

Іще одну стратегічну, хоч, може, й не очевидну на перший погляд проблему назвав голова Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін. Це надмірна регіоналізація книжкового ринку. Видання, умовно кажучи, з Сумської області не потрапляють до Одеської, Дніпропетровської чи Львівської. І навпаки. Потенційні наслідки очевидні.

 Як же відреагувала міжвідомча комісія на ці дуже схематично узагальнені труднощі? Відзначу, що основні моменти потенційних рішень формулювали представники книжкового ринку, а міністр їх лише коригував. І взагалі розмова була вельми конкретна і конструктивна, на відміну від тієї невеселої дискусії Кириленка з експертним середовищем, яку нині спостерігаємо в багатьох ЗМІ. Але, звісно, конкретність і конструктивність вирішує ще далеко не все…

Передовсім комісія зосередилася на найбільш розтиражованому питанні контролю за російською книжкою. Ухвалили добиватися від уряду запровадження її тимчасового ліцензування. Будь-які інші процедури контролю, мовляв, суперечать принципам Світової організації торгівлі. Як пояснив Дмитро Капранов (видавництво «Зелений пес»), ліцензування відбуватиметься в автоматичному порядку, тобто список книжок, який подаватиме кожен імпортер, у певний термін вважається автоматично проліцензованим і дозволеним до ввезення, якщо його не повідомили про інше. А розглядатиме ці списки експертна рада. Так планують відсікати російську пропаганду. Правда, механізм не зовсім зрозумілий (і пояснити його «на пальцях» ініціатори не змогли, хоч питання про це лунали з залу). Як саме працюватиме експертна рада? Хто в ній буде? Які критерії? Не дуже ясно й чи пристане на цю ідею уряд – В’ячеслав Кириленко попередив, що там налаштовані на максимальну дерегуляцію і до будь-якого додаткового ліцензування поставляться насторожено.

Також вимагатимуть, щоб кожен продавець книжок обов’язково мав документи про їхнє походження та митні папери. Що ж, боротьба з російським монополізмом і російською пропагандою – і справді важлива річ. А вивести російський імпорт із тіні означає суттєво зменшити його демпінгові можливості. Що ж до інтернет-піратства, ніякі заходи з боротьби проти нього до підсумкового рішення не ввійшли.

Ухвалили, натомість, вимогу підтримки бібліотек. Звільнення від тендерних процедур, «захищені» бюджетні статті на поповнення фондів. Затвердили і проект створення єдиного електронного каталогу всіх видань, що виходять друком в Україні.

Від Міністерства економічного розвитку, Міністерства фінансів і Національного банку очікується розроблення процедури пільгового кредитування, що допомогло би видавцям протриматися на плаву в кризовий момент. Були також розмови про те, щоб порекомендувати місцевій владі встановити для книгарень пільгову або навіть символічну ціну за оренду – така практика вже є у Львові та в Луцьку, але що так буде по всій країні, віриться важко. Особливо з огляду на плановану децентралізацію.

Комісія вимагає, щоб влада підтримала участь України в міжнародних книжкових заходах, зокрема у Франкфуртському книжковому ярмарку. В Олександра Красовицького була пропозиція долучитись і до ярмарку в Москві, задля пропагандистського ефекту, але її визнали надто екзотичною.

І, нарешті, пропаганда читання. Міністерство культури має розробити різні методології заохочення читання, конкурси читачів. В офіційному формулювання все це виглядає вельми казенно і нудно, але насправді популяризація читання – річ важлива і ключова. Адже, попри війну, на сьогодні не можна говорити про цілковите зубожіння українців. Гроші на книжки в людей хоч іноді, та є, питання в усвідомленні важливості читання. І в цьому сенсі історичний вир, у якому ми опинилися, якраз парадоксально сприяє такому усвідомленню. Але, звичайно, потрібні й організовані зусилля. Популяризацією книжки повинно займатися не міністерство, а ми всі.

Так виглядають рішення міжвідомчої комісії. Знову-таки дуже узагальнено (повний протокол можна прочитати в Інтернеті). Усі ці більш або менш зрозумілі й правильні тези, однак, - лише рекомендації чи вимоги до влади й обіцянка допомоги від міністра і низки структур. Немає жодної гарантії їх реалізації. Проте – є «дорожня карта». У протоколі засідання, нескладно побачити, що для звіту з приводу кожного рішення передбачено певний термін. І деякі з них спливають уже в середині квітня. Тож цього разу громадськість має змогу принаймні проконтролювати, чи втілить бодай якось влада вимоги експертів, спрямовані на підтримку української книги. Точніше сказати, проконтролювати все це можемо і повинні ми.