Суліна
Карта підступно бреше, коли показує, що Суліна розташована на самісінькому краєчку землі; не вірте зеленому кольору, що оточує її з трьох боків, створюючи ілюзію прибережного поселення; ні, це місто-острів, зусібіч оточене водою, це театр воєнних дій між прісною водою Дунаю й солоними водами Чорного моря. Три тисячі кілометрів – через усю Європу – тік Дунай, щоб завершитися тут, розчинитися в морі, зникнути на очах єдиного свідка – Суліни.
Дунай дарує нашій частині континенту центральноєвропейську перспективу – варто лише приглянутися до держав, через які він протікає. Ця могутня річка є сполучною артерією Центрально-Східної Європи: починаючись у Німеччині і завершуючись у Чорному морі, вона на своїй фінішній прямій стає кордоном західної цивілізації (ЄС і НАТО та України). Недарма чимало дослідників початки об’єднаної Європи бачать у створенні т.зв. Дунайської комісії (друга половина XIX ст.), коли різні країни вперше замислилися над чимось більшим і важливішим, ніж просто державні/національні кордони, чимось, що належить континенту й людству загалом, ‒ Дунаєм. Штаб-квартиру згаданої комісії було споруджено в Суліні, у середньому з рукавів Дунаю; її будинок і старовинний маяк досі стоять у центрі поселення.
Сьогодні Суліна – чотиритисячне містечко, до якого можна дістатися тільки водою. Найзручніше – з Тульчі, звідки ходять пароплави й приватні катери. Дві-три години подорожі Дунаєм (70 км), протягом яких навколишній ландшафт поступово зеленіє й дичавіє – і ви на місці. Довкруж Суліни розташовані два національні (румунський і український) заповідники дельти Дунаю; річка тут намиває плавні, що унеможливлюють прокладання сухопутних доріг. Лабіринтами в зелені зарості розходяться канали, даючи прихисток природі, у тому числі рідкісним видам флори й фауни, серед яких візитною карткою є жовтодзьобі пелікани. Їх нескладно знайти, замовивши у місцевих екскурсію човном навколо міста.
Та чи можна Суліну назвати містом? Якщо керуватися об’єктивними критеріями, то так: тут є дві головні вулиці й кілька ґрунтових доріг, пару ресторанів, маяк, поліція, готелі й навіть один супермаркет (більше схожий на кіоск, в який можна зайти). Але ввечері «місто» вимирає, чується лише плюскіт води, квиління чайок і гудки кораблів.
Ліхтарі на набережній підсвічують воду, і якщо довго не можеш заснути, то з готельного вікна на третьому поверсі можна побачити, як за якихось тридцять метрів від тебе важко суне корабель, удвічі більший за найвищу будівлю в Суліні. Корабель-привид, місто-привид чи навпаки – місто-корабель?
