Сила удару
Московський кінофестиваль цікавий насамперед програмами документального кіно. В одній із них показали середньометражну (менше години) картину «Голокост — клей для шпалер?»
Героїні фільму — юні дівчата, сестри Каратигіни — прославились після того, як на одній телевікторині на запитання «Що таке Голокост?» відповіли: «Клей для шпалер». Ролик із фрагментом телепрограми зібрав величезну аудиторію на відеосайті Youtube, і його героїні стали посміховиськом усього Рунету. У березні 2012 року журналіст Мумін Шакіров запросив Євгенію і Ксенію на «Радіо Свобода». Під час зустрічі у режисера виникла ідея організувати для дівчат екскурсію до музею Освенцима. Власне, більша частина стрічки — про цю поїздку.
Одразу варто сказати: фільм дуже слабкий. Як кінематографічний твір він практично не існує. Проте там є констатація деяких фактів — доволі важливих.
Ось дві нетямущі дівиці, вчорашні школярки. Дві з мільйонів, що з’їжджаються до Москви у відчайдушному зусиллі вирватися з провінційної безвиході. Мріють про свої 15 хвилин слави, заради чого пробуються в будь-яких, навіть найбезглуздіших телешоу. Впадають у напівнепритомний захват, побачивши євро у своїх гаманцях. Записують солодкаву пісеньку для мами (мама розчулено витирає сльози).
Ось їхня вчителька з історії у школі: типовий гвинтик бюрократичної машини, не здатний зробити нічого без інструкції згори. Ставлення до теми фільму і до роботи укладається в одну фразу: «Можливо, я коли-небудь дозрію до того, щоб провести урок про Голокост».
А от Женя і Ксюша в музеї Освенцима. Слухають, дивляться. Ридають. Сльози цього разу справжні. Дорослі. Із самої глибини.
Тоді й розумієш: нарешті в їхньому житті з’явилася дещиця сенсу.
Гітлер і подібні йому завжди досягали успіху в тому, щоб примусити людей пишатися якраз безглуздям свого існування. Оглушливий пафос пропаганди було спрямовано на те, щоб звеличити внутрішню порожнечу філістерів. І повести це пустоголове стадо в бій.
Але мала дещиця співчуття чужій трагедії ставить будь-який ідеологічний морок під питання. Оздоровлює думкою навіть найбезтурботніші мізки.
Сестрам Каратигіним пощастило отримати необхідне потрясіння. А скільки ще таких юних неуків шукає успіху в Росії, Україні, далі — скрізь?
