Театральна площа
«17-23.07.2020»
Драма із захопленням автобуса «Краснилівка-Берестечко», що розгорнулася в прямому ефірі, розділила українських глядачів на тих, хто лопається від гордості та захоплення за країну і свого Президента, і тих, хто згорає від сорому. Так чи інакше, вона нікого не залишила байдужим. Ні в Україні, ні в Росії, і, це стало предметом захоплення для багатьох, на шоу, що відбулося цього вівторка на Театральній площі Луцька, відреагував сам Ілон Маск. Дійство, головними антагоністичними персонажами якого стали не, як диктують закони жанру, терорист і заручники, і навіть не терорист і правоохоронці, а терорист і Президент, змусило багатьох запідозрити, що відбувається постановочний сюжет. Абсолютно даремно, по-моєму. — Команда нинішнього Президента (так само, як і команда одного міністра, що засидівся у своєму кріслі) не подужала б зробити цю, якщо не за екранним втіленням, то за оригінальністю задумки без перебільшення заявку на сценарний Оскар.
Хоч би скільки силовики вже після затримання терориста намагалися зобразити бойовик, у центрі уваги глядачів виявилася особиста драма. З’явившись на кілька хвилин в самому кінці, Зеленський змусив всіх говорити не про терориста та заручників, а про гоже й негоже для президента. «Мужність» і «людяність» розгледіли в діях українського Президента рівно і його українські шанувальники, і російські ліберали. Зрештою, терористи й заручники, вічне протистояння, чому б і не порівняти українського Президента з російським, нехай навіть для цього доведеться «натягнути кругле на квадратне» — Луцьк на Дубровку і Беслан.
Що ж, вийшов вкрай вигідний для українського Президента ракурс. — З одного боку, помітні ще із загибелі «Курська» путінські риб’ячі очі, його принцип «мочити терористів у сортирах», незважаючи на супутні жертви серед цивільного населення. З другого, Зеленський, який вступив із терористом у бесіду телефоном і заради звільнення заручників зіграв на його вимогу в невеликому ідіотському відео. Звичайно, для цього довелося закрити очі на несумісність вимог луцького терориста й чеченських бойовиків. У цій їхній логіці не має значення, що б робив Зеленський, якби Максим Кривош висунув вимогу, скажімо, визнання анексії Криму й звільнення всіх його колишніх співкамерників з місць позбавлення волі. Ігноруючи цей, здавалося б, очевидний факт, звичайно, можна прийняти, чому, переступивши заради порятунку простих людей через свою людську й президентську гординю, Зеленський і правда став для опозиційно налаштованих росіян втіленням повної протилежності Путіну. Нехай він на своїй посаді не більше ніж іще одна недоречна крайність, уже одна їхня несхожість дозволяє їм віщати про його «людяність» і говорити як про ще одне, цього разу справжнє, бо не путінське, втілення «мужності».
«Спочатку людина, потім президент», — ось як вони про нього написали. Тим самим розписавшись, що, всупереч всім своїм захопленням, все ж усвідомлюють, що пересічний громадянин і глава держави повинні вести себе в цій ситуації по-різному. І правда. Для пересічного громадянина щасливий результат полягає в порятунку конкретних заручників. Власне, в цьому розумінні в історії з луцьким автобусом стався хепі-енд, і байдуже, якими засобами цього вдалося домогтися. Для глави держави — щоб заручників не довелося рятувати знову й знову. Поговоривши з терористом телефоном, записавши на його вимогу відео, Президент Зеленський вчинив навпаки, продемонструвавши всім майбутнім Кривошам, яким до цього вистачало фантазії хіба що з муляжем вибухівки стирчати посеред київського моста метро: Хочеш поговорити з президентом? Запитай Кривоша як. Ну з того, що ситуація з київським мостом Метро повторилася, як під копірку, начебто навіть Зеленському має бути зрозуміло, що люди подібного складу розуму не думають про віддалені наслідки. Для них, як і для нього, має значення лише миттєвий результат.
До речі, чи не в цьому секрет успіху телешлаку виробництва «Кварталу», що й у його глядачів, і у його творців горизонт подій, як у слабеньких українсько-російських серіалів, — серія, максимум дві. Та й уявлення про добро і зло, як у їхніх двовимірних персонажів. Чи варто дивуватися, що у того ж Зеленського лише трохи раніше не знайшлося ні краплі людяності для порятунку чотири дні вмираючого на самоті від ран на нейтральній смузі українського бійця. Адже, на відміну від трагедії на Донбасі, шоу в Луцьку транслювалося в прямому ефірі. Це не людяність, так само як і не зловмисність. У звичній, знайомій для себе ситуації, що нагадує серіал, Зеленський діє подібно до свого персонажу. Тоді як у незнайомій ситуації, що вимагає нестандартних рішень, він просто ігнорує проблему. Так маленькі діти грають у хованки — сховав голову під стілець і думає, якщо він не бачить нікого сам, отже, і його ніхто не бачить. Нехай він тепер Президент, нічого особистого, це та сама гра. Відігравши, він звично вдягне штани і, як ні в чому не бувало, вийде на фінальні поклони.
