Тиса: початок і кінець ріки
Ріка життя. Не гора, не озеро, не рівнина і не небо. Недарма древні вигадали про людське життя метафору, пов'язану саме з річкою. Бо феномен води (джерела) і руху є найближчим людській природі. Тут тобі і початок, і швидкість, і глибина, і неочікувані небезпечні пороги й повороти, і кінець.
Найважливішою річкою мого життя є Тиса. Над нею - у Виноградові - я виріс. Ловив рибу, вчився плавати, спостерігав за течією і думав. Пізніше піднявся в Карпати і побачив місця, де два маленькі потічки стають Білою і Чорною Тисою, а також місце поблизу Рахова, де вони зливаються воєдино і дають початок Тисі. Нижче за течією річка стає кордоном України й Румунії, потім нашої держави й Угорщини, Угорщини й Словаччини, протікає через Угорщину, потрапляє в Сербію, де в провінції Воєводина впадає в Дунай. Там знаходиться кінець Тиси, загальна довжина якої - 966 км.
Найбільше уваги й поваги Тисі дарують угорці. Мало хто знає, що цей народ своєю головною річкою вважає зовсім не величний Дунай, над яким зведено Будапешт, а Тису. Дунай для мадярів занадто міжнародний, його неможливо привласнити, натомість Тиса є річкою, що тече через усю країну, а історично її початок і кінець знаходилися на території Угорського Королівства (Закарпаття й Воєводина були частинами цієї держави). Саме в межах Угорщини Тиса стає судноплавною, а за її течією є десятки населених пунктів, що в своїй назві мають корінь "Тиса".
Але мене завжди найбільше цікавив Старий Сланкамен - місцина у сербській Воєводині, де Тиса впадає в Дунай. Плануючи свою балканську подорож, саме це невеличке село я поставив одним із центральний пунктів. І нарешті минулого тижня побував там. Дорога від Нового Саду звертає наліво, біжить між полями кукурудзи і кавунними баштаними, щоб наприкінці вдаритися об невеличку гору і стрімко злетіти серпантином вниз - до Дунаю. На іншому його березі і знаходиться кінець Тиси, проте його не видно - заважає острівець, який місцеві називають Рибальським. Тутешніх тут зовсім мало - усього дві-три тисячі, натомість береги Тиси й Дунаю обсипані чепурними котеджами - околиця має репутацію ідеального місця для спокійного сімейного відпочинку, рибальства і яхтового спорту.
Добрячу годину зачаровано сиджу на острові, розглядаючи кінець Тиси. Мрія збулася, але від цього - як завжди в такі моменти - трішки і гірко і сумно. Йду до ресторанчика на воді, замовляю рибну юшку й намагаюся розговорити господаря. І не даремно стараюся: він каже, що кілька останніх кілометрів Тиси вже пару десятиліть є місцем пошуку скарбів. Адже письмові джерела й легенди кажуть, що саме тут у Тисі разом із незліченними скарбами поховали Атілу-завойовника. Тепер щоліта тут кишить від аквалангістів, аферистів та інших романтиків, які вірять, що саме в Тисі заховане їхнє щастя. "Підводне спорядження можна винайняти на день. Подумай, може, саме тобі пощастить, адже ти бачив початок і кінець ріки", - заохочує мене господар взяти участь у пошуку скарбів. Я кидаю щось іронічне у відповідь, розраховуюся, сідаю в автомобіль і їду далі на південь. Тиса залишається позаду, але настрій такий, ніби це саме мені перепали коштовності й меч Атіли. А наступної ночі річка сниться мені, хвилі золотяться й виблискують, мовби підморгуючи - спробуй, ну, спробуй!
