«Український стандарт»
Осінь - час переїздів і поїздів. Не тільки птахи на час залишають одні краї та прилітають в інші, люди теж снують туди сюди, хто за чим, у залежності від їхніх бажань і можливостей.
З Донецька є багато популярних напрямів потягів, і часто купити квиток за тиждень до поїздки дуже складно. Влітку, коли в розпалі шкільні канікули, а під час зимових та весняних особливо. Люди часто радіють тому, що хоча б потрапляють у потяг, а дрібниці їх уже не цікавлять. А тим часом...
Право на куріння
- Скажіть, а у вас можна курити? - тихо говорить у моїй присутності сорокарічний чоловік провідниці плацкартного вагона. Мабуть, він думає, що я його не чую або не становлю ніякої загрози - не буду розповідати про законодавство і писати скарги.
- Так. Ось ви можете купити якраз журнал, - немовби натякаючи каже жінка.
Чоловік згоден. Він запитує скільки коштує і навіть не питає, що це за журнал. Провідниця називає суму - 10 гривень і простягає журнал ФК « Шахтар». Задоволений курець віддає їй десятку і забирає журнал.
- Однак, - говорить він, - де я можу покурити?
- У тамбурі найкраще. Тільки не викидайте на вулицю бички, ховайте їх, - каже чорнява провідниця і продовжує мити кружки.
Таку сцену я ще спостерігала не раз. Потім до провідниці підійшли дві дівчини років тридцяти.
Поїзд № 37 «Київ - Донецьк» у цьому плані не найбільш правильний і законослухняний. У вагоні сигаретами не смерділо, але двері раз у раз гуркотіли від міграції курців із вагона в тамбур і навпаки.
Закон, який був ухвалений минулого року і почав діяти з 17 грудня минулого року повністю забороняє куріння у громадських місцях, а також державних структурах, місцях розваг і т.д. Зокрема заборону про куріння у транспорті регламентує пункт 8 статті 13 Закону України № 4844 -VI від 24.05.2012 «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» (Відомості Верховної Ради України , 2005 р., № 52 , ст. 565 ; 2009 , № 49 , ст. 730 ; 2010, № 11 , ст. 111).
У цьому епізоді немає нічого дивного: люди порушують законодавство з одного боку, щоб нібито допомогти іншим, з іншого - собі . Не знаю, чи вчать згадувати правила провідників. Тому немає ніяких принципів, особливо, що стосується галузі права.
Право на чай
Для людини, яка часто користується послугами «Укрзалізниці», «махінації» провідників вже давно не є секретом. Спочатку вони продають чай за три гривні, потім за чотири, а кава за п’ять–шість, хоча чай за офіційно затвердженою ціною повинен коштувати 2,50 грн, а кава три грн (у деяких вагонах прайс-листи висять на відкритих місцях і їх можна прочитати, але ніхто на це не звертає уваги). Торік майже подвоєну вартість чаю провідники виправдовували тим, що у них немає вугілля і виручені гроші йдуть на опалення вагона (нікому ж не хочеться їхати в холодному старому вагоні). Але, як би там не було, таке шахрайство не можна виправдовувати нічим.
Звичайно, кожен має право говорити, що їхнє життя в державі нічого не варте, що ціни одні, а тарифи - інші, але чому від страждання одних, повинні страждати інші люди? Жоден олігарх, жоден бізнесмен, жоден депутат не їздить у загальних та плацкартних вагонах потягами Донецьк-Київ, Донецьк-Львів - для цього у них є інший транспорт. Навіть більше - менш заможні люди сьогодні вже не користуються такими потягами, адже є нові Хюднаї і Крюківські швидкісні електрички. Виходить, що страждають ті, кому не вистачає грошей ні на Хюндаї, ні на власний транспорт. Звичайно, у зв'язку з економічною ситуацією в країні різниці в гривні-двох практично не видно...
Висновків немає
Ми хочемо, щоб нам завжди все робили, як для «своїх»: продавали якісні, незіпсовані товари, радили хорошу продукцію за доступними цінами, щоб нам робили якісний ремонт «молдавські» гастарбайтери, щоб лагодили сантехніку «на віки», а не «як зазвичай», словом, щоб нас не обманювали, а самі лукавимо і хитруємо. Ми вимагаємо одного, але натомість нічого не віддаємо - правило подвійних стандартів. Ми звикли жити погано, ми занадто довго йшли до цього усвідомлення.
Ми самі ремонтуємо дороги тільки до приїзду депутата, президента чи прем'єра, не переймаючись, що завтра цей асфальт «злетить». Ми його навіть миємо, як, наприклад, це робили в Слов'янську. Ми пишемо одні папери, а на практиці користуємося іншими. Ми будуємо будинки за формулою «дешево й сердито», а не за формулою «якісно й доступно». І таких прикладів може бути багато. Принаймні, в нашій країні. І, може, багатьом видасться нерозумним боротися за право на чай у 2,50 грн і каву за три грн. або право курити чи дихати свіжим повітрям. Ми не чесні ні щодо себе , ні щодо інших - і це стало суспільно прийнятою нормою - «український стандарт».
