«Весна для Гітлера»
«21-24.04.2017»
Ні-ні! Ця колонка, всупереч назві, жодним чином не пропаганда нацизму, і навіть провокацією я вас прошу її не вважати. Втім, коли в середині 60-х Мелвін Камінський, який народився в єврейській сім’ї, що покинула після розвалу Російської імперії Вільно, і якого ми знаємо і любимо під псевдонімом Мел Брукс, показав голлівудським продюсерам однойменний сценарій, вони відкинули його саме з цієї причини. — Театральний продюсер-невдаха Макс Бялисток і бухгалтер Лео Блум, обидва євреї, придумують спосіб, як можна заробити на театральному провалі, і ставлять на Бродвеї свідомо провальну п’єсу, присвячену прославленню вождя Третього Рейху. — Те, що сьогодні вважають одним із кращих сатиричних фільмів на тему нацизму, а також однією зі 100 кращих комедій в історії американського кіно, тоді визнали образливим і недоречним. Не про фільм, що зробив ім’я Мелу Бруксу, а про ці критерії доцільності й образливості ми з вами сьогодні і поговоримо.
Нова п’єса канадського драматурга Джонатана Гарфінкеля зі скандальною назвою «Голокост Кабаре» за останні місяці поставлена на багатьох сценічних майданчиках світу, але лише в Києві вона викликала гучний скандал, що закінчився її закриттям. Усупереч назві, на сцені ніхто не труїть газом і не спалює євреїв під пісні, танці та розпивання спиртних напоїв у залі. — Дія зосереджена довкола процесу Івана Дем’янюка — колишнього радянського військовополоненого українського походження, звинуваченого у причетності до спалювання більш ніж 28 тисяч євреїв у концтаборі Собібор. Майже протягом 30 років розглядів ізраїльської, американської та німецької Феміди цей судовий процес перетворився на медіа-шоу, в якому в гордіїв вузол сплелися рана єврейського народу, що не гоїться, радянська, а потім і російська пропаганда, німецький комплекс провини і, як його протилежність, — загальне для більшості східноєвропейських народів і держав небажання прийняти свою частку провини за варварський злочин, що забрав мільйони життів, — у тому числі і наших з вами співвітчизників.
Ще раз наголошу, «процес Дем’янюка» зусиллями журналістів від політики перетворився на шоу, а в чомусь і у фарс, задовго до написання Джонатаном Гарфінкелем п’єси, і саме той факт, що пошук і покарання винних у Голокості ближче до кінця судових розглядів у справі Дем’янюка ніби відійшли на другий план, і пояснює гірку іронію назви «Голокост Кабаре». Ніхто не пропонує глядачам посміятися над Голокостом, адже головний герой трагіфарсу з Дем’янюком у головній ролі — це масовий споживач інформаційного продукту, тобто ми з вами. Може, в тому і причина, чому ця п’єса так і не була показана в Україні, що ми готові сміятися над чим завгодно, але тільки не з іронією подивитися на самих себе? Скільки у нас комедій на історичну тематику? Наше минуле для нас — це суцільна рана, яку ми, як дитя вавку, так любимо колупати, але яку ми не готові лікувати і, вже й поготів, відпустити.
Утім, це лише одна з причин скандалу, що розгорівся. Адже обговорення в Україні розпалилося навіть не довкола самої п’єси, а тільки її скандальної назви. Подивись, український глядачу, виставу, присвячену Івану Дем’янюку: незалежно від того, намагався його виправдати чи засудити автор, обов’язково знайшлися б свої невдоволені й ображені — той був би ще протест. Але справа закінчилася тим, що організатор постановки компанія Misanthropetheatre визнала скандал кращою рекламою для вистави, і в Йом а-Шоа (День катастрофи європейського єврейства) вивісила рекламу вистави півметровими буквами «Голокост Кабаре» прямо через дорогу від центральної київської синагоги. Красно дякуємо, що не в Бабиному Яру! Хоч що б зопалу написав головний рабин України, немає і не може бути претензій до самої п’єси. Тільки чи цікавила організаторів її постановка, чи їх головною метою був саме викликаний їхніми діями скандал?
Без сумніву, українці програли від того, що не побачили п’єсу Джонатана Гарфінкела. Тему відповідальності за Голокост, у тому числі й українців, належить і потрібно обговорювати, тим більше, що запропонована канадським драматургом форма цього обговорення, давно і повсюди прийнятна в усьому світі, для нас — українців — новина. Тому, напевно, і подавати цю страву варто було з максимальною делікатністю, а не грубо вмочаючи в неї суспільство носом — жери! Так колись, щоб прекрасний фільм Мела Брукса «Весна для Гітлера» побачив світ, йому змінили назву на нейтральне — «Продюсери». Погодьтеся, жертва варта того.
