Від полудня до океану
Перед минулою суботою нас лякали всіма жахами, які тільки можна придумати. І щодо провокаторів, які зчинять безлад. І щодо зіткнення лобами мітингів на Майдані та на Європейській. І про війська розказували, й про надзвичайний стан. З усього виходило, що до обіцяного вечірнього «Океану Ельзи» в класичному складі музикантів ми просто не доживемо.
Натомість у суботу із самого ранку вперше за кілька тижнів зразково світить сонце, а перед сценою кілька тисяч людей роблять зарядку під орудою двох страшенно енергійних ведучих. Мир, здоров’я, благодать. Гуляю Майданом, фотографую нові плакати і картинки — на стіні торговельного центру «Глобус» за стелою Незалежності утворилася вже ціла арт-галерея просто неба. Плакати — по всьому центру — безупинний чемпіонат дотепності. «Азірова на свілку істерії», або «Будь обережним! У ворога таємна зброя!» — група «беркутів» намагається знести барикаду, використовуючи Януковича як таран, або «2014. Свято наближається» — новорічний календар з Азаровим і Януковичем за гратами; і багато іншого, на що можна витратити невідомо скільки сторінок.
Із друзями-телевізійниками прямуємо на Європейську площу. Вона відгороджена від Майдану автобусами і кордонами міліції. Журналістів пропускають. Людей багато, однак явно не 200 тисяч. Як на мене, заледве набереться 50.
ВУЛИЧНІ МУЗИКАНТИ ЗАДАЮТЬ РИТМ
Прибулі з боку Маріїнського парку, не затримуючись, тікають у ті кілька ресторанів, що опинилися на огородженій території, — вливаються туди безперервними потоками, явно не схильні мітингувати жодним чином. Найсильніше враження — невеличкі групи чоловіків середніх років, бідно й не дуже тепло вдягнених, що стоять з розгубленими, навіть нещасними обличчями, мовчки, ні в чому не беручи участі. Ніякі не тітушки, а звичайні роботяги, в яких відібрали вихідний, запхали в автобуси й привезли зображати ентузіазм на задаром їм не потрібному збіговиську. Ось їх, оцей народ, Янукович, Азаров і Клюєв не бачать — і бачити не хочуть.
Зі сцени виступає єлейна Ганна Герман. Звернувши увагу на камеру, до нас підходить жіночка з Житомирщини, з прапором «регіонів» на плечах, суворо наказує показувати правду. Основні претензії — ненависна Юля та чого вони всі там на Майдані стоять, а не працюють. Палко обговорюємо поточний момент і доходимо згоди в тому, що пани б’ються, а в холопів чуби тріщать; що чиновники крадуть, і треба щось із цим робити — і взагалі удачі всім нам.
АНТИМАЙДАНУ — ВІД ЄВРОМАЙДАНУ
Тим часом частина маніфестантів із Євромайдану просочується на будівельний майданчик поряд із готелем «Дніпро» і перелаюється з прихильниками регіоналів через паркан і міліцейський кордон. Одні скандують «приєднуйтесь до нас» і «Схід і Захід разом», другі відповідають, що в Європі одностатеві шлюби. Уся колотнеча — на тлі величезної зловісної мармизи із рекламного плакату фільму «Вій». Раптом євромайданівці починають співати Гімн України, регіональники цілком щиро, приклавши руку до серця, підхоплюють. Закінчили, поаплодували одне одному і знову — сваритися. Хто кого любить, той того й чубить.
Часу вдосталь, їду на Лук’янівку за книжкою, яку замовив у Мережі ще два місяці тому. В офісі чергує весела дівчина в тільняшці. Виявляється, в них весь офіс на Майдані позмінно. У метро відкриваю книжку, й перше, на що натрапляю, — цитата з Мальро: «Театр несерйозний. Серйозна корида».
***
Увечері над містом — майже повний місяць. Вакарчук з’являється із запізненням майже на годину, присвячує виступ побитим студентам, усім незаконно затриманим і всім, хто бореться за правду.
Вони грають свій знаменитий репертуар. Слухаю і ще раз розумію, що це таки не моя музика, не моя група — чи то в старому складі, чи в новому. Та це не має жодного значення. Я стою трохи збоку, біля вагончика «Спільнобачення», поруч зі сходами до Жовтневого палацу, й мені добре видно, як Майдан спалахує міріадами ліхтариків наприкінці концерту.
Один із цих вогників — мій.
Я — крапля в теплому океані.
Ми переможемо.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
