Війна і мир: між Кореєю та Єменом
А тим часом на Корейському півострові, до якого в останні півроку прикута увага людства у зв’язку з надією на розв’язання більш як п’ятнадцятирічної ядерної кризи, розгортається історія, пов’язана із найпотужнішою гуманітарною кризою, викликаною однією з найжорстокіших війн, що триває в останні сім років на півострові Аравійському.
Протягом останніх трьох років, коли війна і криза в Ємені досягли насправді нечуваних масштабів, потоки біженців знаходять небачених шляхів, щоб досягти найвіддаленіших куточків світу в пошуках порятунку.
Після того, як наприкінці минулого року було відкрито прямий рейс зі столиці Малайзії Куала-Лумпур до популярного південнокорейського курорту Чеджу, на цьому курортному острові, розташованому на межі Жовтого й Східнокитайського морів, накопичилося 561 особа, які прибули з Ємену через Катар, Йорданію і Малайзію, витративши на порятунок близько 2 тисяч доларів на особу. З них 519 заявили про свій статус біженців із зони конфлікту в Ємені, і подали відповідні документи в органи місцевої влади в 2018, інші 42 зробили це наприкінці 2017. Потрапили вони в Корею завдяки тому, що в’їзд на курорт на період до 30 днів не потребує візи.
Заявники є чоловіками, переважно у віці до 40 років, але є також кілька родин з неповнолітніми дітьми. Місцева влада, на період розгляду клопотань про надання притулку, запропонувала заявникам роботу на місцевих фермах з вирощування морепродуктів. На 170 запропонованих робочих місць претендували близько 400 біженців, але деякі біженці не погодилися на запропоновану роботу, мотивуючи своє небажання працювати побоюваннями, що зароблені ними гроші будуть використані для їхньої депортації назад в зону конфлікту.
Питання, що робити з раптовою навалою дивних біженців на острів, населення якого складає близько півмільйона осіб, виявилося непростим для корейського суспільства. Для початку корейською владою Ємен було внесено до переліку країн, на громадян яких не поширюється правило безвізового 30-денного перебування на Чеджу (разом з країнами, де відбуваються конфлікти, і громадяни яких можуть становити загрозу для безпеки Кореї: це Гана, Нігерія, Лівія, Македонія, Судан, Сирія, Афганістан, Іран, Ірак, Куба, і Палестина).
Потім 250 тисяч громадян підписали петицію до керівництва країни з вимогою депортувати біженців, не зважаючи на підписану в 1991 Південною Кореєю Конвенцію ООН про біженців 1951. Мотивом такого вчинку було те, що наявні 561 особа прибули в Корею через зловживання корейськими законами, вони нібито є «несправжніми біженцями», які становлять загрозу на ринку праці, а також через «мусульманську загрозу», яка полягає в тому, що «поширення цінностей мусульманського суспільства призведе до зростання злочинів, таких як сексуальна експлуатація жінок та використання дитячої праці».
Петицію було видалено з сайту президента без відповіді, що викликало скандал і появу нової аналогічної петиції, яка набрала вже 160 тисяч голосів. Водночас, здійнялася потужна хвиля на захист біженців. «Немає жодної реальної різниці між тим, що було на нашій землі після Корейської війни, і тим, про що нам розповідають в репортажах з сьогоднішнього Ємену» - написав в газеті The Hankyoreh місцевий оглядач.
Також місцеві аналітики зазначають, що отримати статус біженця в Південній Кореї дуже складно. Коефіцієнт успішності при отриманні такого статусу складає близько 3,8%. З 1994, коли уряд Кореї почав приймати заявки від потенційних біженців, лише 580 осіб з більш як 15 тисяч заявників отримали цей статус. Отже, для єменців перспективи не дуже оптимістичні: всього 11 громадян Ємену отримали статус біженця в числі 91 особи з 6015 заявників в 2017.
Сьогодні єменські біженці заблоковані на курортному острові Чеджу і не мають можливості подати документи в офіс міграційної служби в Сеулі, вони не отримують допомоги від корейського уряду, але мають допомогу від Червоного Хреста і місцевих волонтерів. Місцеві спілки допомоги мігрантам організували для них курси корейської, які дозволяють отримати роботу. Вони радіють тому, що живуть в мирній країні і сподіваються на краще.
В мене немає ані моралі, ані висновків з цієї історії. Я навіть не знаю точно про що ця історія. Крім банального – про те, що наш світ дуже маленький, а мир в ньому - дуже крихкий, а тому в нашому світі не буває «чужих воєн», і будь-яка війна рано чи пізно прийде до кожного. Як свого часу біженці з охоплених війною районів Африки прийшли на кордон США та Мексики після того, як йшли пішки в пошуках безпечного притулку на північ від портів Бразилії, а біженці з Іраку опинилися на острові Науру.
Від війни можна втекти, але чи можна від неї врятуватися? Відповідь на це питання залежить від кожного з нас.
