Заборонений плід
«12-18.01.2018»
Якби змій був забороненим,
Адам і його б з’їв.
Марк Твен
Днями як грім з ясного неба прозвучали результати дослідження, проведеного компанією Factum Group Ukraine: заборонені рішенням РНБО і указом Президента в Україні російські ресурси «ВКонтакті», «Яндекс», «Однокласники» та «Mail.ru», як і раніше, залишаються в топі за відвідуваністю українськими користувачами, відразу після Google, Youtube та Facebook. І, нехай кількома місяцями раніше, в жовтні, дані, опубліковані Kantar TNS CMeter, відвели їм місця не в перших двох, а в третій п’ятірці за популярністю в Україні, попри переможні реляції та рішучі вирази облич українських чиновників, щось знову пішло не так.
Взагалі міг би написати і єхидно — «прогнозовано», або навіть злорадно — «як я і попереджав». Але, радіти ж бо, нехай навіть «зло-», нічому — згадана заборона ще більше підірвала авторитет держави у досить відчутного відсотка громадян, не говорячи вже про міжнародні організації (начебто Human Rights Watch),що як наслідок оголосили Україну невільною країною. Все це могло б здатися прийнятною ціною, якби автори указу досягли хоч би частково заявлених ними цілей. Але і тут похвалитися нічим. Успіх ледь більший за нульовий.
Отже, давайте пригадаємо, яку мету ставили ініціатори заборони минулої весни. — Їх аргументацію можна звести всього до трьох пунктів. Перша декларована ними тоді мета — захистити українського користувача від російських ресурсів, що поширюють антиукраїнську пропаганду на користь країни-агресора. Навіть якщо і проігнорувати той факт, що «ВКонтакті», «Яндекс», «Однокласники» та «Mail.ru» далеко не єдині джерела подібної інформації в Україні, що не лише російські, але навіть повністю легальні українські друковані й електронні видання, а також політики в своїх висловах заходять значно далі. І без результатів опитування з самого початку було зрозуміло, що мета ця була недосяжною, це був, скоріше, нехитрий пропагандистський прийом.
Відтак ініціатори заборони казали, що прагнуть захистити дані українських користувачів, які могли бути, та що там казати, вочевидь використовувалися на користь країни-агресора. Враховуючи, що дані ці з самого початку зберігалися і зараз зберігаються на російських серверах (щодо цього як мінімум незграбно виглядали обшуки СБУ в українських офісах російських інтернет-компаній), що українські користувачі вже через декілька днів після заборони мали доступ до оновлених версій додатків, які дозволяють цю заборону обходити, що, згідно з результатами опитувань, мільйони українців, як і раніше, продовжують користуватися «ВКонтакті», «Яндекс», «Однокласниками» та «Mail.ru», виникає питання: чого домоглися ініціатори заборони? Хіба того, що підштовхнули нарешті процес міграції поштових скриньок українських чиновників із зони *.ru. Виникає питання: воно того варте було, інакше ніж атомною бомбою цієї мурахи убити ніяк не можна було?
І, нарешті, аргумент, який ініціаторам заборони спав навесні на думку останнім, що метою заборони було завдати окупантам економічного збитку. Мовляв, вони втратять мільярди на рекламі. Чи потрібно пояснювати, що, як і популярність серед українських користувачів, економічні показники «ВКонтакті», «Яндекс», «Однокласники» та «Mail.ru» в результаті заборони не дуже постраждали. Не кажучи вже, що в гібридній війні вигода від контрольованих агресором електронних ресурсів полягає не в грошах. Позбувшись унаслідок заборони від, з їхнього погляду, баласту, російські власники «ВКонтакті», «Яндекс», «Однокласники» та «Mail.ru» отримали у результаті цільового користувача, що з недовір’ям ставиться до Української держави, готового, заради доступу до російських ресурсів, обійти навіть офіційну заборону. — І якби вони були трохи вихованішими, вони б подякували за цю заборону.
І, головне, ти не можеш контролювати те, що ти заборонив. Якщо раніше, поки «ВКонтакті», «Яндекс», «Однокласники» та «Mail.ru» офіційно працювали в Україні, за прикладом властей США, Євросоюзу та й самої Росії, наша держава могла висувати до цих компаній свої умови щодо зберігання і доступу до даних користувачів або контенту, тепер, після заборони в Україні, у нас такої можливості юридично немає. Як і немає можливості, як ті ж євробюрократи, виписувати їм за невиконання цих вимог багатомільярдні штрафи. — Це, до речі, до питання, як можна було б ефективно завдати їм реального фінансового збитку. Скажете, але ж ми раніше все одно не намагалися регулювати діяльність російських і взагалі іноземних електронних ресурсів — поштових сервісів, месенджерів, соціальних мереж в Україні, — мовляв, небагато і втратили. Ну так хто нашим чиновникам, запитаємо, винен, що вони усталеним у всьому світі й у самій Росії інструментом контролю віддали перевагу забороні, що давно довела свою неефективність.
Головне в цій історії — це спробувати витягувати з неї уроки. Зрозуміло, що до закінчення, не побоюся цього слова, війни цю заборону вже не скасувати. Що зроблено, те зроблено. Але чого насправді не потрібно робити, так це повторювати або посилювати колишні помилки. — Однією з останніх новин минулого року було повідомлення, що Міністерство освіти й науки України доручило обмежити доступ до всіх електронних ресурсів «доменної зони «*.ru» і «*.ру»» в усіх підлеглих йому освітніх і наукових установах. Чи потрібно пояснювати, що ніякі міркування щодо «національної безпеки» не можуть виправдати заборону доступу до результатів досліджень російських науковців, що залишаються провідними в багатьох галузях фундаментальних наук. Що в жодному українському виші досі не прищеплюють студентам навики інформаційної гігієни, миття рук перед їдою, цілком очевидно вважаючи за краще зовсім не їсти.
Думаю, як і навесні, справа тут у ментальності українських чиновників. — Їм плювати, що в епоху сучасних інформаційних технологій хіба що лише при режимі, як в Північній Кореї, можна ще забезпечити ефективну заборону. Що суспільство, навіть еліта — громадяни з вищою освітою, яке через дане виховання й освіту не спроможне відрізнити правду від вигадки, в цьому сучасному світі приречене програти. Насправді їх не цікавить ними ж декларований результат. При комуністах вони, виплигуючи зі штанів, намагалися довести, що вони вірні ленінці, вірніші навіть старих більшовиків. Тепер ось удають патріотів, справедливо вважаючи, що патріотизм у нашій країні здатний замінити професіоналізм. Та і про який професіоналізм може йтися, якщо в згаданому мною листі, розісланому Міністерством освіти і науки за підписом заступника міністра Романа Греби, як кириличний домен Росії вказаний «*.ру», а не «*.рф». Та яка їм різниця, аби замість реальної роботи відзвітувати папірцем із факсиміле «Заборонити».
