Залізне небо
«08-07.18.2019»
Що наші з Росією проблеми й гібридна інформаційна війна! Навіть там, де більшість людей бачать лише зоряне небо, цілком певному типові людей увижається пропаганда нацизму... І перегляд результатів Другої світової. І мова не про кремлівських пропагандистів і їхні жертви, а про людей, здавалося б, дуже далеких від політики, від Росії з Україною, які навіть телевізор, від якого всі нинішні біди, якщо й мають, то вмикають його не завжди.
Якщо комусь здалося, що тема цієї колонки, разом із назвою, що відсилає до популярної сатиричної німецько-австралійсько-фінської кінокомедії про нацистів на Місяці, є жартом, вимушений їх засмутити. Напередодні у Сполучених Штатах Америки почали денацифікацію Космосу. Поки на окремо взятій малій планеті (на щастя, жоден Маленький принц при цьому не постраждав), але, враховуючи обставини, хто знає, як далеко зайде.
У січні 2006 року стартував проект НАСА «New Horizons» — автоматичної міжпланетної станції, метою якої було вивчення Юпітера, Плутона, а потім таємничого «Поясу Койпера» — простору Сонячної системи за орбітою Нептуна, який до останнього часу погано піддавався дослідженню й у якому у вічній темряві приховані від нас міріади малих космічних тіл, що час від часу нагадують про себе кометами та поодинокими остероїдами, що пролітають у відносній й не дуже близькості від Землі. Після відвідин столиці цієї області космосу нещодавно розжалуваного з планет Плутона станція «New Horizons», за задумом вчених, мала відвідати в ній і які-небудь малі об’єкти.
Пошуками відповідного для вивчення місця займалися десятки астрономів і найвідоміший телескоп світу добре вам знайомий «Хаббл». Саме з його допомогою 26 червня 2014 року американський астроном Марк Вілліам Буйе відкрив досі не відомий науці астероїд, що отримав «при народженні» чудове хіба що з точки зору рахункової машини «ім’я» 1110113Y, хоча скорочено астрономи називали новонародженого просто 11, а керівництво місії «New Horizons» (ось іще приклад людей без фантазії) — «Потенційна мета 1». Як і заведено з кожним новонародженим, його зареєстрували в центрі малих планет», де йому дали ще одне не менш «оригінальне» ім’я 2014 MU, але після подальших спостережень і уточнення орбіти перейменували на «малу планету номер 486958».
Нарешті, коли з «потенційної мети» місії «мала планета номер 486958» перетворилася на реальну, взимку 2017—2018 років НАСА провело конкурс на найкращу назву для призначеного для слави астероїда, в якому, на щастя, взяли участь люди, нехай дещо менш обізнані в астрономії, але з багатим культурним багажем. З усіх надісланих на конкурс варіантів назви переможцем оголосили, мабуть, найромантичнішу — Ultima Thule. Близько 325 року до н.е. (за два роки до смерті Олександра Македонського, щоб було зрозуміліше) античний мореплавець Піфей вирушив з грецької колонії Массалії (тепер це французький Марсель) у неймовірне на ті часи плавання за межі Середземного моря на північ. Він обминув Британські острови, плавав у Балтійському морі, першим з древніх описав вічні льоди, полярне сяйво й полярний день. Серед місць, про які він повідомив здивованим сучасникам, найвіддаленішим, неймовірно далеким кінцем відомого в античності світу став «Острів Туле» (чи то Скандинавія, чи то Ісландія — науковці сперечаються із цього приводу). Відтоді й повелося — «Вельми далека Фула» (Ultima Thule), так аж до кінця середньовіччя називали край світу. Погодьтеся, важко знайти вдалішу назву для найбільш видаленого космічного об’єкту, який відвідував корабель із Землі.
Утім, є ще одна причина, чому ця назва виявилася зручною. Справа у незвичайній формі космічного тіла. Зазвичай форму настільки маленьких і настільки віддалених від Землі космічних об’єктів встановити не вдається. З Ultima Thule пощастило — допомогли зоряні затемнення. Коли Ultima Thule проходив точно між точкою спостереження космічного телескопа й одразу декількома найяскравішими зірками, вдалося роздивитися, що мала планета має форму двох складених разом куль, мов матрьошка, — великої й малої. Дотепне рішення, велику половинку планети-матрьошки назвали Ultima, а маленьку, відповідно, Thule. Нарешті, вже зовсім нещодавно, 1 січня цього 2019 року автоматична станція НАСА «New Horizons» пролетіла всього за 3500 кілометрів від Ultima Thule, передавши на Землю дивні фото червонуватої на вигляд космічної снігової баби, велика частина якої, Ultima, як виявилося, має більше круглу й порівняно пласку, ніж кулясту форму. Утім, зважаючи на розміри масиву отриманих даних, через економію енергії їхня передача із зонда триватиме до вересня 2020 року.
Ну, а тепер, власне, до чого тут нацисти. Хоч би якою вдалою була дана малій планеті 2018 року назва, є одна невелика деталь, що зіграла в її долі фатальну роль. Романтичний ореол, що зі стародавніх часів покривав поняття Ultima Thule, неодноразово привертав до себе увагу дуже різних людей — від Петрарки до Гете, Едгара Аллана По і Генрі Лонгфелло. Зокрема й тих, хто розумів романтику, як би це сказати м’якше, досить своєрідно. Так назву «Товариство Туле», на честь Туле як міфічної прабатьківщини «арійців», обрала собі заснована влітку 1918 року в Мюнхені організація окультистів, що згодом зіграла роль у становленні містичної окультної складової (була й така) ідеології німецького нацизму. Здавалося б, на тлі попередніх століть деталь, що не завадила, наприклад, одразу після перемоги над нацизмом, назвати 1951 року на честь острова Туле авіабазу ВПС США в Гренландії (Thule Air Base), що зветься так и до нині.
Проте там, де більшість бачить лише зоряне небо, безкраї не досліджені, як і більша частина Землі в античності, простори Космосу, нарешті виклик людству, який кидає йому Космос, знаходяться невтомні професійні фанатики, яким у всьому на світі бачиться якщо не сексизм, так пропаганда нацизму. — «Нацисти були зачаровані космічними й ракетними кораблями», і «вживання назви Ultima Thule до віддаленої мети космічного корабля могло б сподобатися нацистам». Це рівень аргументації не якого-небудь блогера, а професора історії Стетсонівського університету Еріка Курландера, до якого по коментар зверталися журналісти Newsweek. Думаю, мільйони людей у всьому світі полегшено зітхнули, коли журналісти Newsweek так і не здогадалися запитати професора, чи сподобалося б Гітлеру вегетаріанство.
Сперечатися з цією масою «експертів», що без кінця щось лопочуть у ЗМІ, марно. І хоча на самому початку керівник дослідницької групи New Horizons Алан Стерн обіцяв не здати Ultima Thule нацистам, і року не минуло як у НАСА здалися. І перейменували Ultima Thule на Аррокота — як стверджується, на честь назви неба у декілька століть тому зниклій мові одного з алгонквінських племен. Сподіваючись, вочевидь, що фанатики побояться чіпати хоча б індіанців. Замість двох з половиною тисячоліть невтомного дослідження європейцями світу, що почалося колись зі Середземномор’я й привело людство до самих кордонів Сонячної системи, нова назва, за словами директора Відділу планетарних наук НАСА Лорі Глейз, символізує «силу й витривалість корінних алгонквінських народів». На завершення цієї сумної історії, що відбулася 12 листопада цього року у Штаб-квартирі НАСА, церемонію перейменування малої планети в дусі часу традиційною алгонквінскою піснею освятив шаман. Це якщо ви з попів на російських космодромах сміялися.
