«Здам в оренду колесо. Білка»
Скільки ж скупчилося порад, дібраних начебто випадково та почутих від друзів і знайомих, і хоч немає в них нічого такого, що швидко псується і, здається, вони настільки пристають, і приходять, особливо перед новорічним тижнем — інші регулярно, але все ж таки може, хоч з чимось удасться розпрощатися або зовсім забути. Кому потрібні такі поради, як, наприклад, ці: хто мало спить, той багато їсть, або що без того ж таки солодкого можна перетворитися на диявола без усілякої гарантії, що тобі подарують Prada, а сіль варто терміново замінити не лише на цитрину, але й чебрець і розмарин і не варто квапитися жити захлинаючись — можна вдавитися навіть морською делікатесною рибою без кісток. Для чого ж ризикувати, але чи не означає це, що варто купувати дешеву рибу з кістками. Заплутатися легко, але, як стверджує приятель на прізвисько Монета і не випадково — бізнесмен він доволі жвавий, але аж надто любить роздавати поради, особливо за столом, йому ж усе ясно. Якось повчав нашу гуманітарно-естетську компанію, як не налякати «ген грошей». Слухали ми його половиною вуха, не вірячи, що може й нам здасться і даремно — вчитися варто у практика, може, і гроші почнуть пливти просто до рук. «Перше — це любити ризик. Коли фішка йде. Ризик мало хто любить, а є ті, хто любить, але не народився бізнесменом (відразу розумію — про мене), але все ж таки слухаю далі. Друге — знатися на людях, добирати сильне оточення. Людей відчувати — коли навіть вулицею йдеш і чуйно відчуваєш. У мене немає ані своїх, ані чужих, у мене є нормальні і ненормальні. Нормальні поділяються на дві частини — з потенціалом і без, я беру тих, які з потенціалом. Ще, само собою, розуміння того, що злетить. Не стрималася й бовкнула — на кого розтрачуєш лікнеп, ми ж зовсім із іншого дитячого садка. Та все ж знань зайвих не буває, ось і при нагоді процитувала — комусь і здасться.
Отже, що ж злетить або вже злетіло у співбесідників, яких вирішила ласкаво так потурбувати, не лякаючи прямими запитаннями. Перші ж півгодини базікання показали — в одному точно всі ми зійшлися: життя здорово нагадує велосипед — якщо старанно крутити два колеса (проте, признаюся, навіть у дорослому житті завжди мріяла про чотири колеса) і цінувати саме своє сідло, то можна й не помітити який свій рік розміняєш 2016-го, та й кухня післясмаку доволі багатовікова. Ось, скажімо, співчуття семирічного дружка Тимка мені є дуже навіть зрозумілим і згодилося воно. Відучившись уже півроку в першому класі, він запитав у свого батька — чому ж я так довго ходив до дитячого садка, скільки часу втратив. Як же виросло маля, цілком зріло міркує, а ми й не помітили.
Якщо зателефоную Аллі, неодмінно дізнаюся, що вона знову кудись збирається. У подругу завше напередодні Нового року вселяється дикий поспіх — кудись рвонути, до того ж, заздалегідь не готуючись. Адже ще місяці півтора, пам’ятаю, перед цим вона умовляла себе, що зараз не час, але знову з розгону спіткнувшись об своє непереборне бажання, спалахнула. Побачивши оголошення непоганої турфірми, що можна ще встигнути на п’ять днів злітати до Парижа без усіляких додаткових «навколоплідних» маршрутів, відразу зрозуміла — 500 євро з перельотом точно здолає і візу ще встигне відкрити. І загальмувала ще на підході — принизливе і обов’язкове підтвердження своєї заможності рахунком у банку. Вона давно банкам не довіряла, і мала власний негативний досвід, ось і не хотіла знову поповнювати чужі кишені. І все, поїздка зірвалася. Ось воно приниження, яке може, колись скінчиться. Навіть якщо в людини і немає якихось грошей для мандрівок, скасування віз — благо не так матеріальне, як життєствердне. До речі, чи не до речі, згадалася байка — нібито десь на просторах СНД, є пам’ятник хлопчакові (у противагу брюссельському) зовсім не мокрому, а сухенькому. Він не пустує — він терпить. Нічого дивного, та й за кордоном туалети недешеві. І дешевшими вони для нас не стануть, навіть після скасування візового режиму. Нічого — головне жити без них, а ми потерпимо, не вперше.
Якийсь незнайомець на вулиці раптом похвалив мій шарф, вгледівши на нім кокетливу недбалість і я навіть запам’ятала, що на його думку відтінок шарфа схожий на колір висхлого листя тютюну під час заходу сонця. Погодьтеся, для вуличного базікання це аж надто елегантно. Він збив мене з думки, яка була в голові, але весь час нібито вислизала, та все ж розмотала цей клубочок і пригадала, що хотіла не забути; все, це начебто, зовсім нещодавно було: на стику століть, як усі ми були розбурхані, як сперечалися, що вважати початком століття і всі збиралися день 31 грудня 2000 р. відібрати в ХХ сторіччя і подарувати XXI, всі мучилися, кому належить він за правом. Так було і в ХIХ столітті, переконалася знайшовши спогади газетярів того часу. Їх пізніші колеги дотепно якось зазначили: прагнення дотерміново ввірватися в третє тисячоліття схоже на колишнє заповітне — виконати п’ятирічку за чотири роки. В одному з часописів 1900 року видання, прочитала слова невідомого автора, які можливо, спали йому так само на думку на зимовій вулиці. І прийшовши на роботу, розплутавши свій шарф, він і вирішив записати свою думку, яка не застаріла і в рік, майже що вже, повнолітнього нового сторіччя: «Побажаємо ж, — написав він, — щоб ця нова ера привела з собою викорінення міжнародних війн — грабежу земель і народів, вбивства громадян, зменшила хоча б трохи людського безумства і викликала б, разом із розвитком наук, який весь час збільшується, справжнє моральне досягнення успіху в прогресі людства». «Хотілося б, щоб, може, майбутній журналіст, який ще не народився, наприкінці ХХI сторіччя за традицією, переадресувавши схоже побажання новому сторіччю, був задоволений плодами нашого сторіччя, яке для нього минуло.
На католицьке Різдво ще одна розумниця завше прикрашає ялинку — саме з цього дня і до самого Хрещення у неї дні особливого піднесення і фантазії, і завше за родинною традицією, вивішує на ялинці замість іграшок усілякі свої думки, успіхи дітей, смішні малюночки. Цього разу висіло лише одне оголошення — «Здам своє євроколесо в добрі руки. Білка». Що більше нічого не повісиш, Білко ти наша, яка забігалася, здивувалася. Начебто замало та й тьмаво, як для тебе. Ти нічого не зрозуміла, перебила вона мене. Це просто безкоштовна порада і собі і іншим — вона нічого не коштує, але як мовиться, дівчатам приємно. Це погляд на себе з боку — адже, здається, легко можна припинити метушню щоденного пробігу, щоб уловити знак, сигнал найголовнішого — передчуття казки. У нас, дорослих, це, скоріше, сон про казку з дитинства, коли «і світ був гожий і всі на світі живі».
Цікаво, чи існує десь найнадійніший дорослий велосипед із чотирма колесами, адже я все ще про нього мрію.
Приснися сьогодні ж!
