«Здається? – То хрестись!»
Кілька знаків особистого позитиву
І знову про Шевченка!
Здається, Тарас Григорович пророцтвує в Подражанії Осії «Погибнеш, згинеш, Україно...». Здається?
Здавалось!
Здавалося, совок ніколи не закінчиться, клонуючи себе вже в нових генераціях бюрократичних нероб і хабарників.
Здавалось, українське ніколи не стане модним, адже його репрезентують пристосуванці, політичні хамелеони, професійні патріоти, що викликають огиду навіть у «своїх».
Здавалося, падіння помаранчевої енергії в болото совкової бюрократії, за якою стоїть олігархат, що навчився на цьому болоті будувати палаци, — незворотно.
Здавалося, втрата територій культури, профанація мистецької школи у стилі поплавщини, попсолізація — вженуть у невиліковну депресію.
Здавалося, втрата дієздатного війська, а натомість розмноження фіскальних та каральних органів — зацементує авторитаризм януковощів назавжди, і переросте він у тиранію.
Здавалось... здавалось... здавалось...
Колись у хаті Марії Оксентіївни Приймаченко, у поліській Болотні, від старенької сусідки почув оте «Що, здається? — То хрестись!»
Хрещусь і в реалі, і метафорично. І знову відкриваю українську Біблію — «Кобзар», і вже Подражаніє голосом Держителя гримить: «...всюди вас найде правда-мста»!
На правдиву помсту здатні сильні духом, просвітлені, свідомі офірою власним життям. Царство їм Небесне! Жорстоко це прозвучить, знаю, але багато хто з нас забобонно міркував «Без жертв свободи не буває». Кров, що пролилась на бруківку Грушевського та Інститутської, яку всотали гнідинські сніги, що продовжує литись і зрошує порепані асфальти Слов’янська і Маріуполя, — це страшна офіра. Це позитивний каталізатор (за хімічною термінологією), що прискорює процес реакції суспільства «в сотні і навіть тисячі разів».
Відбувається кристалізація суспільства, формується політична нація. Старий канон брехні і політичного цинізму з боями капітулює. Витворюються нові канони особистих відповідальностей, з яких повстає ландшафт громадянського суспільства.
Всього кілька знаків особистого позитиву:
Нова українська драма стає символом свободи. В Росії нову драму і вербатім в цей же час забороняють, а в нас вони стають джерелом нового, живого, актуального театру.
У маршрутках стихійні віче пасажирів вимагають вимкнути радіо «Шансон».
Відміняють гастролі кремлівських артистів-підписантів — публіка їх ігнорує.
Мистецький хутір Обирок на фестиваль хліба збирає художників, музикантів, ІТ-шників, хіпстерів, націонал-кришнаїтів, які після посівної записуються в Національну гвардію.
Андрій Єрмоленко малює плакат фестивалю «ШЕВЧЕНКО про ROCK», який, я вірю, нам вдасться провести 28 червня на НСК «Олімпійський».
