Знати б прикуп...
«03.-09.12.2021»
Про загрозу чергового прямого збройного вторгнення Росії ще тільки починали шепотіти, а різні, так чи інакше, пов’язані з Міністерством оборони і МЗС люди вже запевняли, мовляв, Путін ні на що не наважиться раніше, ніж Китай нападе на Тайвань. Насправді вийшло навпаки. І це хитрий дядечко Сі сьогодні пильніше за нас з вами спостерігає, як Захід реагує на маразматичне гарчання дідуся Пу і його оскаженілу болонку Лу, що вчепилася в європейські штани.
Не рішучість Путіна тепер уже відкрито напасти на Україну, це ймовірна ставка Китаю на силові методи вирішення Тайванського питання залежить від того, чи зможуть сформувати спільну жорстку позицію США і Євросоюз, що лише напередодні з відходом Меркель втратив праву. Прищемлять Путіну хвіст в Україні чи визнають, що «червоні лінії» можуть виходити за межі держав, які їх проводять.
Ось чому, хоча Східна Європа, здавалося б, має сьогодні для США порівняно з Тихоокеанським регіоном як мінімум другорядне значення, демократ Джо Байден розмовляє з Путіним іншою мовою, ніж Обама. Навіть з огляду на те, що він не більше за нас знає, чи реальні путінські загрози, чи це блеф. — Як то кажуть, «знав би прикуп», не телефонував би Путіну у Сочі. Утім, навіть після дзвінка, блеф це чи ні, він навряд чи розкрив.
До речі, не лише в українському Фейсбуці, багато провідних західних ЗМІ за підсумками розмови, що відбулася у вівторок, назвали «переможцем» Путіна. Мовляв, він домігся для себе головного — посадив із собою за один стіл на рівних американського президента. Можливо, мені, як гуманітарію, не вистачає математичних знань, але я не чув про систему рахунку, в якій формула «1+1» як мінімум дорівнює «G7». Швидше спливають у пам’яті зовсім недавні дипломатичні ігри попередника Байдена Трампа з Кім Че Ином. З тією різницею, що, на відміну від північнокорейського диктатора, Путін заради прямих переговорів з американським президентом поки що не вдавався безпосередньо до ядерного шантажу.
На відміну від рішуче налаштованих щодо Росії більшості конгресменів і сенаторів, Білий дім у своїй позиції не може не враховувати фактори готовності збройних сил до масштабного конфлікту одразу в трьох регіонах планети (Східна Європа, Перська затока, Східна Азія). — Американська армія, яка технологічно на покоління-два обігнала російську, за власними стандартами ще тільки почала оговтуватися від багаторічного затягування бюджетних пасків.
Не може будувати плани, не врахувавши ступінь рішучості європейських союзників щодо НАТО вийти за рамки політики виборчих, багато в чому суто демонстративних, на тлі поглиблення співпраці у критично важливій для країн — лідерів Євросоюзу сфері постачання вуглеводнів, санкцій. Утім, і тут, незважаючи на пом’якшення, а часом і ігнорування Білим домом на догоду Берліну вже здавалося б затверджених санкцій щодо другого «Північного потоку», з кожною новою, говорячи мовою столітньої давнини, спричиненою Москвою «військовою тривогою» позиція європейських лідерів стає дедалі твердішою.
У відповідь на ультиматуми Путіна у самій Європі, на відміну від 2014 року, тепер уже як даність називають Росію стороною військового конфлікту в Україні, говорять про загрозу відновлення Радянського Союзу, і, що для нас найважливіше, про неможливість для Москви диктувати НАТО приймати Україну чи не приймати. Це ще не консенсус щодо вступу України до НАТО, але тут ми можемо покластися на Путіна. — Просто через вроджений імперський інстинкт він і далі в потрібному для нас напрямку продовжуватиме тиснути.
Зрештою, дуже важливий нюанс у зв’язку з роздратуванням у декого (особливо після відстрочки дзвінка Байдена Зеленському до закінчення переговорів Байдена з лідерами ЄС), мовляв, без нас знову вирішують долю України. Насправді, ключовим фактором, що знецінює шантаж Путіна, є готовність української армії та більшої частини населення України, незважаючи на перманентну політичну кризу, незважаючи на загрозу енергетичного колапсу, протистояти російській агресії.
Ні глибоке занепокоєння ЄС, ні блакитні каски ООН, ні дивізії НАТО не захистять за нас Україну. Хоч би що там писали, доля України, як і раніше, виключно у наших руках. Ну а що фінансова і технічна допомога нам у цьому буде, свідченням того є виділений Лондоном одночасно з розмовою двох президентів додатковий (до вже наявних 2,5 млрд фунтів) мільярд. — Перші контури Великої коаліції, що протистоїть Осі Москва — Пекін: Поки США зайняті переважно тим, як зупинити Китай, Східна Європа в зоні фінансової відповідальності «наглядача» з Альбіону.
