Хотіти й уміти

Одні на словах бажають всім добра, і всі ці бажання і наміри з успіхом стелять СОБІ під ноги, зовсім не замислюючись про те, куди заведе їх ця зручна доріжка. А інші вміють робити справу без зайвих слів і обіцянок, але з великою користю для справи і для людей...

У "Червоному кутку рингу" по четвергах ми постійно матеріалізуємо образи цих самих - "одних", щоб вони не думали, що їх "діяння" ніхто не розшифрує і не зрозуміє. І ми завжди охоче розказуємо про тих - "інших-робителів", на яких і країна, і її престиж тримаються. І, Ви знаєте, поступово, неспішно, але: "крига скресла!"

Буквально протягом двох тижнів "День" розповідав про два, як виявилося, взаємопов'язаних явища в житті країни: боксерів-професіоналів братів Кличко і стан справ зі спортивним телемовленням. У першому матеріалі я підкреслив роль унікальних наших боксерів, ХХІ століття в становленні нового іміджу країни і поремствував на те, що вже близько двох років бої наших суперважковаговиків дивиться весь світ, а наше державне ТБ навіть не цікавиться тими, хто несе славу нашому спорту, країні, народу. Повірте, наші люди дуже хочуть бачити Віталія і Володимира в будь-яких поєдинках, бо любов до цих двох хлопців, до нашого національного спортивного надбання (це саме надбання країни) сьогодні безмежна і її лише заохочувати необхідно. Так ось, ті, хто без зайвих слів готовий робити справу, знайшлися уже після другої публікації. Віталій і Володя звернулися до свого промоутера, людини порядної і щедрої, що вміє дивитися і бачити майбутнє - Клауса Пітера Коля, і він уладнав справи з нашими колегами - німецькими телевізійниками; друг і постійний помічник у всіх починах братів, серйозний бізнесмен і політик Ігор Бакай за нашою з братами "наколкою" зв'язався з генеральним директором компанії IСTV Юрієм Плаксюком (також "фан" всіх видів спорту - сам можу підтвердити: заводиться з півоберта)...

І ось вже ми з Юрієм Олександровичем в його кабінеті гаряче обговорюємо план трансляції титульного бою Віталія Кличка 2 травня. Так, крига скресла! Святе місце порожнім не буває, і моє рідне УТ ще раз, рапортуючи про добрі наміри, вкотре вже від тих намірів йде вбік. Але тут глядачеві все одно (адже йому - глядачеві - головне, щоб побачити своїх кумирів, а на якому каналі - його не обходить: ІСТV дивляться не лише в Україні, а і в Росії, Чехії, Словаччині, ще в ряді країн Європи, так що наш спортивний престиж буде гідно тиражований) - глядач доторкнеться до зоряного боксу, вперше в історії нашого спорту зможе вболівати за наших професіоналів-суперважковаговиків і вже не заздрити американцям, які "все життя" мали таку можливість - тепер час "наших хлопців"! А в перспективі ми прийдемо і до трансляції фіналу - бою з Евандером Холіфілдом, бою, на який давно вже, затамувавши подих, чекає весь спортивний світ, чекає, вгадуючи: "Хто ж проти чемпіона світу - Віталій чи Володимир?" Причому для наших хлопців це не так важливо. Для них головне - щоб вдома це бачили всі. Тепер ми також знаємо - бачитимуть!

Або ось іще. Сьогодні в литовському Шауляї розпочинається чемпіонат Європи з самбо. І, попри те, що в нас це вид з розряду "не олімпійських", а значить - таких, що слабо фінансуються - самбісти і самбістки знову привезуть в Україну медалі, знову світова спортивна преса буде дивуватися стабільності і невгамовній переможності виступів українських спортсменів. Але ще в понеділок головний тренер збірних, заслужений тренер України, віце-президент Всесвітньої Федерації самбо Олександр Наухатько вирішував дилему: "Їхати чи не їхати?" Грошей на чемпіонат не було. Але треба знати Наухатька і його команду фанів-тренерів, "Корнеїча", як ласкаво називають його уболівальники, спортсмени, тренери, журналісти - він винахідливо-невгамовний.

Не втрачаючи почуття власної гідності, по-доброму і дуже аргументовано доводить керівництву й потенційним спонсорам необхідність існування виду, його перспективність. Адже самбо в нас не лише найбільш "медалемісткий" вид спорту, а й один з найпривабливіших для тисяч хлопчиків та дівчат, особливо в глибинці. І Наухатько примушує всіх працювати на майбутнє і якщо вже один з його наступників - молодий тренер з Рівненської області зміняв таку потрібну йому в господарстві корову на борцівський килим для своїх вихованців, то Ви природно можете уявити, на що здатні заради справи "гнізда Корнеїча вихованці".

Вони, звичайно, як і сам Олександр Корнійович - не подарунки своїм родинам, але ті з близьких, хто їх розуміє, як, проте, й ми з Вами, мій читачу, щиро вірять: "крига байдужого, шкурницького егоїзму скресла і незабаром попливе від нас подалі". Його "морозильники" попливуть за течією і вже не зможуть пристати до берега, на якому розцвіте свіжими паростками нове життя - життя для творців, що бажають добра собі й людям, які мешкають поряд і вміють творити добро. Лише два приклади, а туман безнадійності розсіюється, чи не так?